Найчастіші ситуації, з якими на практиці стикаються психологи, — знецінені відчуття. Коли хтось говорить, що йому погано/страшно/боляче, а у відповідь чує насмішку, що то ще «квіточки», та й узагалі, то він перебільшує. У дитинстві це відбувається просто, наче саме собою зрозуміле. Дитина однаково ще не усвідомлює, що для неї добре, що погане. Так і дорослішає, з думками, що всі її емоції — надумані, неважливі, непотрібні.

Назар попросив Святого Миколая подарувати йому робота, як у Сашка, але зеленого. Роботів у нього вже насправді декілька, але саме цього він бажає особливо сильно. А дорослі його за це присоромлюють: «Краще б енциклопедію якусь замовив, а все про іграшки думаєш!».

Оленка засмутилася, що батьки їдуть у відпустку без неї, залишаючи її з тіткою, яка змушує доїдати все до кінця, через що дівчинку часто нудить. Замість того, аби поговорити з донькою та тіткою, батьки знову соромлять Оленку за те, що та не розуміє свого організму, а також не цінує піклування тітки.

А ще соромлять за страх перед виступом у садочку, за дружбу з Кирилом, за те, що «Микита другу грамоту отримав, а ти…». Соромлять за злість та гнів. Дитина починає пригнічувати свої справжні емоції, намагається завжди бути задоволеною та позитивною. Гарною та «зручною» для всіх.

«Твої емоції та почуття важливі» — ось чого мають навчити дитину батьки. Сумувати, гніватися, відчувати розпач, образу. І найголовніше — транслювати любов до дитини в усіх цих емоціях. Тільки так, уже потім ваша доросла дитина зможе чути себе, любити та поважати. Приймати себе. Не пригнічувати своїх почуттів. Правильного їх проживати.

Не потрібно соромитися власних емоцій, батьки! Виражайте їх по-різному. Не бійтеся перебувати поруч із дитиною незадоволеною, трішки розгніваною. Навчайте малюка поважати не лише своїх «тигрів», але й інших.

Любіть. Любіть себе. Любіть дитину. У будь-якому настрої. У будь-яких емоціях. Приймайте одне одного безумовно, такими, які ви є.

ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ: