Втрата хатнього улюбленця іноді стає першою зустріччю дитини зі смертю. Батькам потрібно бути готовими відповісти на всі запитання малюка та допомогти пережити втрату, дати йому висловити свої почуття.

–   Якщо дитина почне дізнаватися, що таке смерть, чому померла тваринка, відповіді батьків повинні спиратися на її запитання. Інакше є ризик заплутати дитину зайвою інформацією.

–   Уникайте евфемізмів та метафор на зразок «вона заснула вічним сном», «вона пішла від нас», «залишила нас назавжди». Дитина ризикує не зрозуміти цього правильно, а бурхлива уява намалює щось непередбачуване й жахливе. Особливо слід уникати будь-яких порівнянь смерті та сну, бо малюк може почати боятися засинати, бачити батьків сплячими.

–   Не існує нижньої вікової межі для розмов з дитиною про смерть. Запитання на цю тему дитина може поставити, щойно матиме достатній словниковий запас. І вона має право отримати чесну відповідь, хоч і спрощену відповідно до віку.

–   На запитання: «А я помру?», «А ви помрете?», «А скоро ви помрете?» слід запевнити, що це відбудеться дуже-дуже нескоро, спочатку дитина виросте, вивчиться, створить сім’ю та виростить власних дітей та онуків.

–   У дошкільному віці дитина ще може не розуміти, що смерть «назавжди», бо у казках персонажі помирають та оживають.

–  Важливо відокремити власний досвід та погляд на смерть від дитячого погляду на світ. Для уникнення непорозумінь при раптових запитаннях дитини уточнюйте, чому вона це питає.

–  Якщо дитина питає, що відбувається після смерті, можна лаконічно відповісти, що тіло перетворюється на землю. Питання ж відносно душі кожна сім’я вирішує згідно з власними релігійними уявленнями.

–   Залежно від темпераменту діти сумують довше чи менше, але якщо дитина сміється та бігає, це не означає, що вона насправді не переживає.

–   Упоратися з втратою допоможе ритуал прощання: написати оповідання про улюбленця, намалювати його, посадити квіти на його пам’ять.

ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ: