У родині має бути ієрархія. Батьки головні — і це нормально. Важливо, щоб ви самі розуміли, що це НОРМА. Як визначити межі та заборони у виховані, водночас дати дитині відчуття самостійності? Пропонуємо декілька корисних порад психолога-практика Марії Малихіної із нашої книги «Дитина у світі емоцій».

  • Чим міцніша і збудливіша нервова система дитини, тим міцніші та жорсткіші (не плутайте з жорсткістю!) межі їй потрібні. Вони дають дитині відчуття безпеки. І якщо інколи у дитини трапляються істерики чи примхи стосовно заборони, то це лише один із варіантів переконатися, що межі «міцні», а шлях безпечний.
  • Дитина не буде бездоганно дотримувати всіх ваших правил. Це неможливо! Тож не нервуйте, якщо ваші уявлення про слухняність дитини не збігатимуться, а малюк протестуватиме.
  • Визначайте межі розумно. Чи справедливі вони? Чи не занадто рано ви їх визначили? Чи зможе дитини їх дотримувати? Наприклад, щоб дитина навчилася поважати особисті межі інших людей, вона має вміти ставити себе на їхнє місце. Таке вміння формується приблизно в 6 років.
  • Не провокуйте дитину. Організуйте її дозвілля так, щоб вона немала нагоди робити щось заборонене.
  • Будьте готові, що у відповідь на заборону дитина розплачеться чи влаштує істерику. Це нормальна реакція. Намагайтеся замість заборони відволікти її увагу на щось інше.
  • Визначених меж мають дотримувати всі члени родини. Не має бути так, що мама щось забороняє, а тато дозволяє.
  • Ви маєте право не пояснювати дитині причину заборони, якщо це неможливо. Як пояснити дворічній дитині, що не можна засовувати навушник у розетку? Вважаєте, що після ваших пояснень малюк не робитиме цього? Даремно! Бо цілком можливо, що він захоче перевірити правдивість ваших слів.

«Правило трьох третин»

Це правило допоможе вам одночасно і встановлювати межі, і дати дитині відчуття самостійності, аби не зневажувати її як особистість.

Одна третина відводиться на рішення, що ухвалюють тільки батьки: здоров’я дитини, харчування, проживання, навчання тощо.

Друга третина охоплює ситуації, де дитина може вирішувати й обирати сама: яким кольором розмалювати собаку у розмальовці, якого кольору футболку надягти, яку книжку почитати перед сном.

Третя третина — ситуації, де можливий компроміс. З маленькими дітьми компроміс не завжди спрацьовує, їм потрібна чіткість. А ось для школярів і підлітків — це оптимальний варіант.

Користуйтеся дієвими порадами від психолога та визначайте межі у вихованні правильно!

ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ: