Від них страждають дорослі, учителі. Цих дітей часто називають маленькими чортенятами. Батьки хапаються за голову від щоденних скарг вихователів і не можуть вплинути на свого малого непосиду. Він зриває уроки й заняття, не заспокоюється у тиху годину і не звертає жодної уваги на зауваження, а покарання не сприймає. Дехто запевняє: переросте. А якщо ні, чи небезпечно вирости гіперактивною людиною? Як виховувати і чи можна перевиховати? Можливо, потрібне лікування?

Як відрізнити гіперактивність? Якщо ваша дитина весь день бігає, кричить, у магазині влаштовує істерику — не поспішайте ставити їй діагноз гіперактивність. Це звичайна дитяча рухливість. Порівняйте з героєм наступної розповіді. На майданчик прийшов дідусь з онуком років 3–4. Щойно дитина побачила гірку і карусель, вона одразу ж поспішила до них. Гірка була округлою, і хлопчик почав бігати по ній, не зважаючи на інших дітей. При чому з такою швидкістю, наче він кудись поспішав. Цікавий був погляд дитини — вона не дивилася кудись конкретно, а її погляд був спрямований удалину. Малюк бігав, штовхав інших дітей, поки сам не впав. Але це його не зупинило. Дитина одразу ж піднялася і почала розкручувати карусель, і коли та почала шалено обертатися, вона застрибувала на неї та одразу ж зітрибувала на землю. Здавалося, ніщо не може зупинити хлопчика. Він кілька разів падав, але це на нього жодним чином не впливало, аж поки він невдало застрибнув і впав на спину. Це дещо зупинило малюка, бо по очах було видно, що він розгубився. Реакція дідуся була навдивовижу спокійною. Він лише сказав дуже врівноваженим голосом: «Молодець! Я дуже радий, що ти впав!» Він узяв онука на руки і поніс додому. Не щодня побачиш на майданчику дитину, яка прийшла туди не заради інших дітей і навіть не заради гойдалок. Типовий випадок прояву гіперактивності. І якщо звичайна дитяча рухливість є нормальним явищем, то гіперактивність є діагнозом і потребує корекції, відповідного ставлення до дитини.

Справжню гіперактивність зможе відрізнити лише невропатолог. Чим раніше він розпізнає цю особливість, тим краще. Щодо батьків, то вони мають звернути увагу на такі ознаки:

• ранній фізичний розвиток;
• нетривалий і чутливий до звуків сон;
• тривалий плач (4–5 годин поспіль);
• бурхлива реакція на зміни;
• прив’язаність до матері;
• страх перед чужими людьми;
• часті істерики.

Але з висновками не поспішайте. Ці ознаки — лише привід звернутися до лікаря. Але якщо дитина хоч і бігає весь день, та все одно відпочиває, має міцний сон, зважає на ваше «не можна», виявляє цікавість і доброту до інших дітей, то не панікуйте.

Хто винен у гіперактивності? Ми любимо когось звинувачувати, але трапляється так, що так склалися обставини. Саме це можна сказати й про гіперактивність. Та, можливо, прочитавши причини цього синдрому, дехто зрозуміє, що його виникненню можна інколи запобігти. Усе починається ще в утробі. На гіперактивність малюка можуть впливати хронічні й інфекційні хвороби матері, шкідливі звички. Також причиною можуть стати тяжкі або ранні пологи та гіпоксія.

Гіперактивність — це не діагноз на все життя, якщо обрати правильну тактику поведінки батьків. Тоді дитина дійсно зможе «перерости» цей період.

Як виховувати і як впливати? Перш за все, не засмучуватись і не впадати у відчай. Це не хвороба, а лише особливість нервового стану. Якщо в гіперактивної дитини  бракує терпіння, то вам доведеться запастися ним за двох, тобто намагайтеся завжди вислуховувати свого малюка, поводьтеся спокійно. Навчіться управляти увагою дитини. Для цього спочатку слід налагодити з нею контакт. Замало тільки кликати її на ім’я. Торкніться дитини, поверніть до себе обличчям, подивіться їй у вічі, присядьте, щоб перебувати на одному рівні. Жоден об’єкт (іграшки, телевізор) не має відволікати вас і дитину. Щойно вона зосередить свою увагу на вас — починайте говорити.

Намагайтеся уникати з дитиною гостей, натовпів, неочікуваних ситуацій. Хоча б раз на місяць проводьте вихідні за містом у вузькому сімейному колі, бажано на природі, щоб малюк міг виплеснути свою енергію. Це сприятиме міцному сну.

Не вмикайте без потреби телевізор, ігри дитини мають бути спокійними, тож подумайте як їх організувати. У пригоді стануть цікаві ігри на розвиток дрібної моторики.

Перегляньте інтер’єр дитячої та за потреби змініть його на спокійні тони. Та найкраще виховує гіперактивну дитину чіткий режим дня всієї родини. Усе має бути за правилами в один і той самий час. Важливу роль відіграє харчування, тому виключить з раціону шоколад, солодощі, харчові барвники, гостру та солону їжу.

Виховуючи гіперактивну дитину, важливо зрозуміти, що малюк нічим не відрізняється від інших, просто має інший склад нервової системи і тому потребує дещо іншого підходу, більшої уваги, любові й терпіння. Лише усвідомивши це, вам удасться скоригувати поведінку дитини, адаптувати її до існування в колективі. Будьте певні, гіперактивність перерости можна. А якщо якісь ознаки й перейдуть у доросле життя, то вони підуть на користь, адже гіперактивні дорослі цілеспрямованіші, спритніші, жвавіші й сміливіші. Чи не цих якостей зазвичай бракує для досягнення успіху?

ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ: