Емпатія для нас річ знайома, але все ж таки незвична. Ось у візочку сидить однорічна дитина, і їй точно щось не подобається. Вона плаче та намагається вибратися з візочка. Як часто у такій ситуації ви чули від мами щось на кшталт: «Крихітко, мені так шкода, що тобі доводиться сидіти у візочку. Я знаю, як це жахливо — робити те, що не хочеться».

Наше внутрішнє «Я» просто не може зізнатися, що дитині може бути погано поруч із нами. Ми намагаємося її відволікти, розважити, пояснити, що «немає нічого страшного», «он пташка полетіла», «ми вже майже дійшли, потерпи ще трішки» і т. ін. 

Але емпатія — це не природний дар, а навичка, яку можна відновити та сформувати. Ба більше, емпатії потрібно навчити і дитину: поважати почуття свої та оточуючих. Така звичка значно полегшить доросле життя та допоможе уникнути багатьох складних ситуацій. А вас, як батьків, емпатія позбавить необхідності конфліктувати з дитиною та вирішувати, як їй жити. 

Коли дитина скаржиться: «Нудне домашнє завдання!», ви не зобов’язані ухвалювати рішення змусити-натиснути-дозволити, ви можете просто її підтримати: «Так, мені б теж було не дуже цікаво виконувати таке завдання». І все. 

Ми не повинні вступати у боротьбу дати солодке перед обідом чи не давати при постійному «ну я хочу печиво заааараааз».

Не повинні перетворюватися на скоморохів, коли дитина каже: «Мені нудно чекати». 

«Я соромлюся» не вимагає від нас «Не соромся, все вийде!», воно вимагає «Мені теж буває страшно, коли потрібно виступати перед чужими людьми!».

«У мене не виходить!» не повинно активувати у нас операцію з порятунку, а просто «Так, це дуже складно, коли не виходить з першого разу». І навіть якщо після цього лунатиме «Не буду це робити!», скажіть: «Прикро, коли не виходить». І залиште це. Нехай дитина буде у цьому стані. Нехай вона вивчає весь спектр своїх емоцій та почуттів.

Ми недооцінюємо своїх дітей. Залишаючи їх ось так, з однієї лише підтримкою через «я тебе розумію», вони роблять дивовижні речі. Вони починають самі шукати рішення. Відповідати. Пробувати знову. Повертатися до незавершеного. Вони йдуть вперед. Вони зітхають і чекають на солодке після обіду. Вони вчаться просити про допомогу. Долають лінощі. Йдуть назустріч власним страхам.

Емпатія допомагає позбутися страху перед негативними емоціями. Дитина проходить через ситуації, що знову і знову змушують її відчувати гнів, роздратування, невпевненість. Водночас вчиться жити. 

Емпатія — це не лише можливість навчитися розуміти свої почуття. Це досвід долання труднощів, крізь власну недосконалість в активній, а не пасивній ролі.

І якщо усвідомленість та проактивність є ключовими складовими наповненого та щасливого життя, то саме емпатія дає їм змогу зародитися.