Ну ж бо чесно зізнаємося: усі ми інколи сердимося на свою дитину. Навіть ті, хто кричить «Та ви що? Дитину потрібно завжди любити». Як одне заважає іншому, не зрозуміло. Проте зрозуміло, що матусі після цих емоцій відчувають провину.

Бо:

• у дитинстві нам забороняли злитися.
• телебачення та соціальні мережі демонструють нам ідеальну картинку життя, де мама завжди усміхнена й задоволена.

Тому відповідь буде простою та короткою: ви можете злитися на свою дитину. І на це є декілька причин.

Не можна заїдати, заглушати, пригнічувати емоції

Вони однаково позбавляють вас спокою. І знайдуть вихід там, де ви й не очікували. До того ж, як можна потім відчувати позитивні емоції, якщо негативні все ще сидять усередині?

Ви можете почати проявляти пасивну агресію

Це коли ви майстерно не демонструєте свої справжні почуття, ховаючи їх. Натоміть починаєте регулярно морально тиснути на дитину. Знову ж таки, це не ваша провина. Ваші емоції все ще шукають вихід.

Ви можете дотерпіти до «розпеченої пательні»

Ви стримаєте себе 1, 2, 3… багато разів. А потім ваша емоційне напруження набере такої сили, що й стіни тремтітимуть. Не чекайте цього вибуху.

Ваша злість сигналізує вам про неприйнятну поведінку дитини

Це дивно, якщо дитина малюватиме «Чорний квадрат» на нових шпалерах, а ви в цей час будете радіти її творчим успіхам. Тим паче, якщо малюк уже був попереджений, що такі дії неприйнятні.

Ваше прийняття негативних емоцій учить дитину приймати та проживати свої

Звісно якщо ви жбурляєте речі, коли злитеся, це навряд чи буде гарним прикладом. Проте якщо у вас є дієвий спосіб самозаспокоєння, і ви майстерно застосовуєте його у критичній ситуації, дитина візьме це за взірець поводження з власними почуттями.

Як виражати злість стосовно дитини?

• Словами «Я злюся, через те що…».
• Сигналами попередження. Не нападайте зненацька.
• «Хвилинками тиші». Коли вам потрібно вийти й усамітнитися, щоб не вибухнути.

І обов’язково проговорюйте з дитиною ситуацію. Після того як ви заспокоїлися, й злість минула.