Продовжуємо вивчати тему співзалежності. Співзалежність має ще одну рису — сплутаність ролей. Замість того, аби підтримати партнера, сходити з ним до лікаря чи психолога, людина сама виконує ці ролі. Але замість реальної допомоги, співзалежна людина лише хоче підмінити бажання іншого своїми, насильно підштовхнути його туди, куди він не дуже хоче потрапити.

Ідея поліпшити чуже життя замість свого займає центральне місце у співзалежних. Але якщо дослуджуваи глибше, то з’ясується, що вони хочуть для себе хорошого життя, але мають хибне уявлення, що досягти цього самотужки неможливо, лише через іншу людину. Наприклад, коли не можуть самі побудувати кар’єру, то намагаються «мотивувати» партнера просити про підвищення.

Що робити, якщо у поведінці співзалежних упізнали себе?

По-перше, зрозумійте, що це не робить вас поганою людиною. Швидше за все, ви навіть не винні у своїй поведінці співзалежного. Усе — родом із дитинства: оточення дорослих не вибудовало здоровий кордон у спілкуванні одне з одним, через нездатність відповідати за благополуччя і виховання дитини переклали цю відповідальність на неї саму. Так формується співзалежний стиль поведінки.

Як це відбувається?

Уявіть, матуся посилає маленького хлопчика заспокоїти татуся, бо лише йому це вдається. Так у дитини спотворюється картина світу, де маленька дитина відповідає за те, з чим не може впоратися доросла жінка.  Або мати страждає через нездатність контролювати витрати, а у супермаркеті просить свою десятирічну доньку: «Простеж, щоб я не купила зайвого». Маленька дівчинка відчуває фінансову відповідальність. Матуся може будь-якої миті сказати: «Я тут старша, тому я вирішую!», а потім звинувачувати доньку, що та не втримала її від зайвих покупок.

Також формують у дитині співзалежність розповіді батьків про сексуальне життя, зради, проблеми на роботі, тобто суто дорослі проблеми. Часто дитину роблять посередником у конфліктах дорослих: «Піди і скажи своєму батькові: якщо він зі мною так поводитиметься…». Дитина звикає контролювати ситуацію, над якою насправді в неї немає влади: відносини між батьками не поліпшаться, доки вони самі не почнуть над ними працювати. Ця ілюзія несе величезну тривогу й обман, бо насправді кожна людина сама відповідає за свої дії та поведінку.

Що робити співзалежній людині?

Першим кроком може бути самоаналіз. Поміж прекрасних книг, що є «самовчителями» із проблем співзалежності, ми рекомендуємо Джен і Баррі Вайнхолд «Позбавлення від співзалежності» та Робін Норвуд «Жінки, які кохають занадто сильно». Не бійтеся звертатися до спеціалістів. Іноді роботи над собою буває замало, тож не нехтуйте своїм життям, знаходячись у стані співзалежності. Намагайтеся позбутися цього недугу якомога швидше.

ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ: