Будь-які рішення батьки ухвалюють лише з благими намірами. Але існують форми виховання, що сприяють зниженню дитячої спроможності стати самостійними. Розгляньмо їх далі.

«Ми»

Деякі батьки не дають своїй дитині відповідати на запитання та висловлювати думку. Використання займенника «ми» замість «я» чи «моя дитина» — це також з цієї серії. «Ми» обираємо, що дитині вдягнути, яким хобі займатися, як виглядати та поводитися… Дитина втрачає свою унікальність. Боїться бути собою, тому врешті-решт не має бажання відстоювати своє.

Комплекс «відмінника»

Багато дорослих зараз живуть із цим комплексом, що неабияк ускладнює їхнє життя. Дозвольте своїм дітям помилятися. Дозвольте інколи виконувати щось абияк, бо немає сил чи бажання. Не вимагайте ідеальної поведінки, відміток у щоденнику, участі в олімпіадах. Якщо дитина боїться перед змаганнями, запитайте у неї: «Що може статися найгіршого?» Усе виявиться не так страшно, як здається.

Порівняння

Не порівнюйте успіхи дитини з успіхами інших дітей. Усі різні. Усі талановиті. Усі можуть досягти багато, якщо вони не заглядають за «сусідський паркан». Навчіть дитину орієнтуватися тільки на себе, на свої досягнення та зміни.

Руйнування самооцінки

Ставлення дитини до самої себе формується в ході дорослішання. Батьки самі використовують оцінювання, чим позбавляють дитину впевненості: «Ти не зможеш це зробити!», «Ти дурний!», «У тебе нічого не виходить!». Навіть без сліз, а лише сумним поглядом та зітханням можна повільно руйнувати дитячу самооцінку.

Комплекси провини

Звичка у всьому звинувачувати себе — токсична для дитини. Вона може відчувати свою провину за сварки батьків, за ситуації, які вона не може контролювати від слова «зовсім». Починається все з простих речей — дитина зіпсувала річ. Можна почати сварити її, а можна зробити разом зважені висновки.

Головне — не звинувачуйте себе, якщо щось пішло не так. Ви завжди можете скоригувати стратегію виховання, перепросити у дитини, почати формувати нові, здорові звички.

ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ: