Народилося в лісі козенятко — лісове хлоп’ятко, із ріжками поки що не крутими, та гостренькими й ніжками довгенькими. Усюди те козенятко бігало, стрибало, у лісові куточки зазирало, бо дуже хотілося йому все на світі знати, розумним бути та друзів мати… Таку казочку якось увечері розповідала бабуся коза своєму маленькому онукові козлику Семену. Семен казочку слухав уважно, бо всі дітки люблять, коли в казці йдеться про когось схожого на них. Та не зовсім Семен був схожий на казкове козеня. Звичайно, і ріжки, і довгі ніжки в нього були. Однак розумним ставати козлик Семен аж ніяк не хотів. Лісовими стежками він, звісно ж, блукав майже цілий день, та ніяких друзів не шукав і ні про що не хотів дізнаватися. Незважаючи на це, і мама й тато, і дід із бабусею, і сестрички кози невеличкі свого брата дуже любили. Образи йому пробачали й сподівалися, що підросте їхній Семен і все зрозуміє: і що добрим треба бути, і що друзів треба мати, і розуму набиратися. А поки на це чекали, частенько в козинячому будиночку чути було крики, та й слізки з’являлися на очах сестричок теж нерідко. То Семен когось штовхне, то скаже щось образливе й дуже неприємне… Мама коза тільки зітхала й постійно своїх донечок просила, щоб на Семена не ображалися й пробачили йому. А бабуся своєму неслухняному онукові часто повторювала:

— Думай, Семене, перш ніж щось казати, бо слово ж не горобець…

— До чого тут горобці? Я з горобцями не дружу! — тільки й відповідав козлик.

Якось восени лісові мешканці вирішили влаштувати святковий концерт. Козлик Семен разом з усією сім’єю теж на концерт був. Та поводився, як завжди, зовсім нечемно: артистів не слухав, глядачам заважав. Мама й тато постійно перепрошували в сусідів і казали, що таким уже Семен видався… Артисти виступали чудово — читали вірші, розігрували сценки, співали. Особливо привітно глядачі зустріли білочку-жонглерку. Вона так спритно підкидала й ловила горішки та шишки, що гляда- чі спочатку аж роти пороззявляли, а коли руденька скінчила виступ — вибухнули оплесками. На козлика Семена її виступ теж справив неабияке враження. Та замість того, щоб, як усі, аплодувати, він голосно крикнув:

— Подумаєш, так кожен зможе! А вона ще й вихваляється! Хвастуха!

Якщо чесно, Семен не думав, що його слова почують усі, і навіть руденька артистка. А білочка нічого не відповіла, але зі сцени пішла у сльозах.

— Ну що ж, якщо Семен уважає, що всі так можуть, — сказав конферансьє дядечко борсук, — то запросімо його на сцену!

Усі в залі почали плескати в долоні, а борсук підійшов і за руку вивів Семена на сцену. І навіть горішки із шишками йому в руки дав. Нічого не лишилося Семенові, як почати жонглювати, але й горішки і шишки одразу ж опинилися на підлозі. Удруге спробував Семен — то в нього знову нічого не вийшло. Стояв козлик Семен на сцені увесь червоний від сорому, а лісові мешканці голосно реготали.

Сумний та невеселий повернувся малюк додому. А коли увечері бабуся вкладала козлика спати, сказав:

— Тепер я розумію, бабусю, чому ти казала, що слово не горобець, вилетить — не упіймаєш! І що засвої слова відповідати доведеться!