Пропонуємо вам казку, яка навчить вашого малюка, що краса повинна бути не тільки зовні, а й зсередини.

Скажи мені, любий друже, чи бував ти колись у ляльковій крамниці? У такій, де продають виключно ляльок? Ні? О, це надзвичайне місце! Уяви собі кімнату, усі стіни якої займають полиці. Від самої підлоги — і аж до самісінької стелі. І на кожній полиці сидять ляльки. Безліч ляльок: ляльки-немовлята і ляльки-дорослі, ляльки-хлопчики і ляльки-дівчатка. Ляльки, які вміють співати, кліпати очима й рухати руками. Уявив? Тоді ти погодишся, що це надзвичайне місце!

Саме в такій ляльковій крамниці купили для маленької Катрусі надзвичайно красиву ляльку. Принесли цю ляльку у яскравій коробці з великим рожевим бантиком. Катруся дуже зраділа:

— Тату, мамо, яка красива лялька! Спасибі вам! Я назву цю ляльку Оксанкою, мені так подобається це ім’я!

«А мені взагалі не подобається! — подумала лялька (тільки подумала, бо лялькам зі своїми маленькими господарками говорити не можна, бо вони ж ляльки!). — Такій красуні, як я, пасувало б красиве ім’я. Жозефіна чи Мірабель! Що це за ім’я — Оксанка?»

Увесь день Катруся не випускала свою нову ляльку з рук. І годувала її, і вмивала, і зачіску робила…

Та лялька весь час кривила свій красивий ротик.

— Дивно, — сказала Катруся, — така красива лялька, та чому ж вона не посміхається?

«Нічого дивного, — подумала лялька, — чому я маю посміхатися? Ця господарка так міцно мене обіймає, що скоро пожмакає мою красиву сукню!»

Увечері, вкладаючись спати, Катруся вмовила маму дозволити взяти із собою в ліжко нову ляльку. Щойно Катруся заснула, нова лялька вилізла з ліжка й підійшла до великого дзеркала, що стояло в кутку. Тільки-но вона почала розглядати себе, як раптом почула:

— Оксанко, привіт!

— Хто тут? — злякалась лялька.

Упродовж дня вона думала тільки про свою сукню і зачіску, мріяла, щоб господарка облишила її, чекала приходу ночі, щоб нарешті поглянути на себе у дзеркало (вона дуже любила милуватися власною красою). Так захопилася вона всіма цими думками, що навіть не помітила інших іграшок у кімнаті, тому й здивувалася:

— Хто тут?

— Вибач, Оксанко, якщо налякали. Я — ведмедик Михайлик, а це — песик Чорниш. Ми Катрусині іграшки, давно живемо в неї. Будьмо знайомі.

— Не хочу я з вами знайомитись! — відповіла лялька, дивлячись на себе у дзеркало, й навіть голову в бік іграшок не повернула.

— Чому не хочеш, Оксанко? — перепитав ведмедик.

У нього було трішки надірване праве вухо, тому він завжди перепитував двічі, щоб точно все по чути.

— Не хочу — і все! І не смійте називати мене Оксанкою — ненавиджу це ім’я! — це лялька крикнула так голосно, що Михайлик навіть не перепитував.

— Дивно! — тихенько сказав він. — Така красива лялька і така неввічлива.

Більше ніхто з Катрусиних іграшок із новою лялькою не розмовляв. Бо хто ж захоче розмовляти з такою грубіянкою? Та й сама Катруся з новою лялькою більше не гралася, бо краса має бути не лише зовні, а й у серці.

Дай відповіді на запитання

• У якій крамниці придбали красиву ляльку?
• Яке ім’я дала ляльці Катруся?
• Які іграшки намагалися познайомитися з лялькою? • Чому Катруся не гралася більше з красивою ля- лькою?