Усе життя чоловік і дружина вирощували горох на своєму полі. Постаріли вони і не змогли більше працювати. Залишився в них останній стручок гороху. Відкрила дружина стручок і  знайшла в  ньому одну горошину, але й  та на підлогу впала.

— Немає в  нас ні грошей, ні сина, нікому нас годувати,  — заплакала стара.

— Не плачте, мамо, я  буду вашим сином і  здобуду вам багатство,  — дзвінко крикнула горошина, викотилася за поріг і  вирушила до міста, де був великий морський порт. Там горошина залізла у мішок із горохом і з ним потрапила на корабель. Корабель виряджали за золотом. Довго він плив у морі, і в матросів від нестачі вітамінів почалася страшна хвороба  — цинга, від якої розхитуються зуби, незабаром людина слабшає і  вмирає. Капітан не знав, що робити: урятувати людей могла тільки свіжа зелень, а на кораблі були лише сухарі, сухий горох та консерви.

Прикотилася горошина до капітана і  питає:

— Що мені даси, якщо я  людей від цинги врятую?

Капітан здивувався, що горошина розмовляє, але відповів:

— Половину золота віддам, тільки допоможи.

Наказала горошина замочити горох у  великих тазах, а  коли в  нього з’являться зелені паростки, їсти його разом із паростками. З’їли матроси паростки гороху, і пройшла у них страшна хвороба.

Дуже здивувалися бідні старі, коли до їхнього будинку під’їхав візок, навантажений мішками із золотом, і  горошина дзвінко крикнула:

— Приймайте, батьки, багатство.

Купили собі старі великий затишний будинок і  зажили в  теплі та ситості, а  горошину свою на золотому блюдечку зберігали. Нудно горошині лежати без діла, і  каже вона:

— Піду собі наречену шукати.

Викотилася горошина за поріг і  покотилася до столиці, до палацу самого царя. Закотилася горошина в  кімнату принцеси і  причаїлася в  кутку.

Увечері прийшла принцеса і  каже сама до себе:

— Ніколи я не вийду заміж. Усім нареченим батько ставить три запитання, але ніхто не може правильно на них відповісти.

— Не журися, принцесо. Коли цар-батечко нареченому твоєму питання ставитиме, заховай мене в кулачку, і я постараюся йому допомогти.

От приїхав до принцеси наречений. Познайомив його цар із донькою, а  потім питає:

— Якщо врожаю не буде, чим ти народ нагодуєш?

Задумався наречений, не знає, що сказати, а  горошина відповідає за нього:

— У  країні твоїй порожніх місць багато. Посаджу на них горох. Якщо пшениця і жито не вродяться, можна в хліб горохову муку додавати, від цього він тільки смачніше буде. Та й сама горохова каша нагодує людей не гірше за будь-яку іншу.

Зрадів цар, почувши розумну відповідь, і  поставив друге запитання:

— Погрожує тобі флот ворога, а в тебе немає кораблів військових, як захистишся?

Знову за нареченого горошина відповіла:

— Відправлю на ворожі кораблі слуг із подарунками. Серед подарунків мішки з горохом покладу. Як покладуть слуги мішки з  горохом у  трюми кораблів, накажу їм таємно вилити на них води побільше. Горох набубнявіє, і  кораблі розірве.

— Бач, розумний який,  — здивувався цар і  поставив останнє запитання:

— Яким має бути цар, щоб народ його любив?

— Цар повинен свій народ жаліти і справедливим бути, — відповіла горошина. —

Дай я  тебе розцілую, молодець,  — цар схопився і  почав цілувати нареченого, який від похвал прибрав гордого вигляду.

— Поцілуй і  ти його, дочко моя.

— Я, батечко, краще поцілую цю горошину, — сказала принцеса й  розтулила долоньку. — Це вона за нареченого на всі ваші запитання відповіла.

Принцеса поцілувала горошину, і тієї миті перетворилася горошина на стрункого принца Горошка. Зіграли веселе весілля. Ото раділи старі, коли в них з’явилося п’ятеро внучат — маленьких принців Горошків!

З апитання та завдання

1. Якою була горошинка?

2. Як би ти відповів на запитання царя?

3. Розкажи про мудре правління царя Гороха.