Для батьків завжди є шоком, що їхня дитина вкрала чиюсь іграшку, або витягла гроші з маминого гаманця. «Адже ми — нормальна сім’я! Як це могло статися?». Але дитячі крадіжки мають іншу природу, ніж у дорослих, і стаються у звичайнісіньких сім’ях, жодних чином не пов’язаних з криміналом. Що ж робити? Розгляньмо на прикладах типові причини дитячих крадіжок та методи їхнього усунення.

А що, не можна було?

Чотирирічному хлопчикові так сподобалася дівчинка, що він подарував їй матусині золоті прикраси. Жодного злого умислу тут, певна річ, не було — малюк ще не відділяв себе від мами, а її речі від своїх речей; підсвідомо він усі речі вдома вважав «своїми».

Інший малюк виніс велику суму «зелених» купюр у дитсадок, погратися з друзями. Він бачив, що дорослі дуже радіють цим кольоровим фантикам, і вирішив зробити приємне своїм приятелям. Хлопчик і гадки не мав про справжню вартість купюр!

Причиною подібних крадіжок є недостатня розвиненість емпатії та моральних настанов — дитина не розуміє, що вчинок поганий і наскільки. Хоче якусь річ і не уявляє, як це комусь неприємно. Що друг чи подруга дуже засумує, якщо не знайде улюбленої іграшки; що працівники магазину зазнають збитків через зниклий кіндер-сюрприз.

Не зміг утриматися

У старшому дошкільному та молодшому шкільному віці дитина вже розуміє, що є свої та чужі речі, і що інша людина сумує, втративши цінну річ. Але однокласниця Маринка приносить до школи дивовижний яскравий олівець, який їй привезли аж з Італії, і всім показує. Спокуса величезна, і на черговій перерві олівець зникає. Знаходить його мама Тетянки у портфелі доньки.

Це історія про недостатню розвиненість волі — дитина розуміє, що скоює погано, але бажання таке сильне, що не в змозі втриматися.

Причиною є гіперопіка батьків, несамостійність дитини. Для тренування сили волі дитина повинна мати змогу сама планувати свій вільний час, обирати у дозволених межах їжу та одяг. Добре, коли у дитини є хатні обов’язки, коли вона піклується про кімнатну тварину.

Зворотній бік контролю

У Миколи на перерві зникла шоколадка, просто з парти. Учителька провела розслідування і з’ясувала, що шоколадку з’їв Петро. Батьки Петра давали йому гроші лише на обід і були категорично проти, щоб дитина купувала жуйки, цукерки тощо. Шоколадку так хотілося скуштувати, але Микола не погоджувався ділитися…

Занадто суворий контроль, фактична відсутність власних кишенькових грошей і негнучкість батьків призвели до такої сумної історії. Ще один приклад: дівчинка поцупила гроші у батьків, бо вони вважали, що косметика — це щось непотрібне, але ж їй так хотілося виглядати гарною поміж однокласницями… У цьому випадку до крадіжки призвела також саме нездатність батьків шукати компроміси, неготовність надати дитині волю у якихось питаннях.

Хочу мати друзів!

У другому класі хлопчик раптом приніс цукерки і почав усіх пригощати. Виявилося, що гроші на ці цукерки він потайки поцупив з батьківського гаманця… На такий відчайдушний крок його штовхнула відсутність друзів. Він намагався завоювати популярність, і отримував увагу — поки цукерки не закінчилися.

До матеріальної крадіжки призводить незадоволеність духовних потреб, в цьому випадку відсутність друзів. Природно, що батькам слід допомогти дитині знайти друзів у нормальний спосіб.

Травма

Коли дитина свідомо краде гроші у батьків, цілком розуміючи, як це негарно, це, мабуть, найтяжчий випадок. Досліди психологів доводять, що це наслідок емоційної холодності, відчуженості членів сім’ї. Систематичні крадіжки дитини, підлітка до 13 років — це симптом негараздів, і справа не в тому, що дитина невихована, а в тому, що батькам потрібно попрацювати над собою.

Дії у разі крадіжки

Якщо дитину підозрюють у крадіжці, але ви не спіймали її «на гарячому», не кваптеся зі звинуваченнями. Пам’ятайте про презумпцію невинуватості. Навіть малі діти здатні підкидати одне одному вкрадене, або банально загубити річ.
Якщо дитина справді щось поцупила, не кваптеся сварити її чи погрожувати — перед вами не рецидивіст, а все ще дитина. Патетичні скрики «Як ти міг?», а тим паче фізичні покарання ніяк не поліпшать ситуацію: залякування не є і ніколи не було основою гарної поведінки.
Зважаючи на наведені вище приклади, поміркуйте про причини вчинку дитини. Дізнайтеся, чому вона так учинила, що відчувала, чому не попрохала річ чи суму грошей, а вирішила вкрасти.
Обговорюйте ситуацію з дитиною віч-на-віч, без сторонніх. Публічне приниження — не метод виховання, воно лише озлоблює.
Розкажіть дитині, як ви засмучені її вчинком, а також про почуття людей, які загубили річ. Не варто акцентувати уваги на злочинності, краще запропонуйте разом поміркувати, як виправити сумну ситуацію. Допоможіть дитині у роздумах зробити правильний висновок.
Тепер дитині необхідно виправити ситуацію: повернути речі, компенсувати гроші. Допоможіть їй зробити це, наприклад, якщо дитина боїться йти повертати речі, підіть з нею.

Дитина краде! Що робити?