«Я хотіла бути другом своїй дитині, але чим дорослішою вона стає, тим менше дотримує меж дозволенного!» — це слова матусі, яка звернулася по допомогу до психолога. Що тут не так? Багато батьків називають себе «найкращими друзями своєї дитини». Але насправді — це не дієва форма стосунків із дитиною.

Друг — це той, хто перебуває з тобою на одному рівні. Ви не підпорядковуєтеся одне одному. Ви можете весело проводити час та бешкетувати. Ви рівні. Друг не забороняє тобі нічого.

Для своєї дитини потрібно бути батьками. Тими, хто вище, старше, мудріше. Тими, хто йде попереду. Тими, хто навчить, допоможе, підкаже, підтримає. Тими, хто є опорою та прихистком. Батьки можуть забороняти, вибудовувати межі дозволенного, карати та стримувати.

Попри те, що багато батьків обирають шлях найменшого супротиву та дозволяють своїй дитині майже все, насправді вона потребує обмежень. У цьому, як би парадоксально це не звучало, й приховані батьківська любов та турбота.

Завдання батьків: чітко сформувати правила та заборони (на які повинні зважати всі члени родини, а не тільки дитина). Вони допомагають дитині почуватися у безпеці, адже батьки все контролюють, вони захистять та розв’яжуть проблему, якщо вона з’явиться.

Не бійтеся бути суворими, проявляти авторитет, вдаватися до покарання, якщо того потребує ситуація. Це не робить вас злими чи поганими батьками, це робить вас відповідальними.

Не бійтеся бути батьками, а не друзями.

Ви — мудрі та досвідчені провідники, які готують дитину до самостійного дорослого життя.

ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ: