Батьки витрачають купу сил і енергії на те, щоб дати своїм дітям найкраще. На жаль, надмірна любов і турбота про дітей часто перешкоджають розвитку в них самостійності, відповідальності і лідерських здібностей.

Цю проблему детально вивчив Тім Елмор, фахівець з лідерства та автор численних бестселерів про виховання. Він виявив типові помилки батьків, які заважають дітям досягти успіху в дорослому житті.

Ми рекомендуємо всім батькам ознайомитися зі статтею Елмора, щоб не дати маху.

1. Ми не дозволяємо дітям відчувати ризик

Ми живемо у світі, де загрози спіткають нас на кожному кроці. Розуміючи це, ми робимо все, щоб уберегти наших дітей. Але психологи з Європи впевнені: якщо дитина не грає на вулиці, якщо їй жодного разу не довелося впасти і обдерти коліно, то в дорослому житті вона часто страждає всілякими фобіями і комплексами.

Дітям потрібно кілька разів упасти, щоб зрозуміти, що в цьому немає нічого страшного. Підлітку треба посваритися і пережити гіркоту втрати першого кохання, щоб стати емоційно зрілим — без цього неможливі тривалі стосунки. Якщо батьки виключають усі ризики з життя дітей, імовірно, що дитина в майбутньому стане зарозумілою, пихатою з низькою самооцінкою.

2. Ми надто швидко прагнемо допомогти

Сучасне покоління молоді не розвинуло в собі певні вміння, які ще 30 років тому були властиві кожній дитині. Ми прагнемо в усьому «допомогти» дитині і надмірно її опікаємо, чим позбавляємо необхідності самій вирішувати проблеми і шукати вихід зі складних ситуацій.

Рано чи пізно дитина звикає, що хтось «прийде на допомогу». У реальному світі так не буде, тому дитина виявиться непристосованою до дорослого життя.

3. Ми захоплюємося ними занадто легко

Питанням про підвищення самооцінки дітей у школі зацікавилися в 1980-ті роки. На змаганнях почало діяти правило «кожен — переможець», «медаль — кожному учасникові». Такий підхід дозволяє дитині відчувати себе особливим, але дослідження показують, що цей метод має непередбачені наслідки.

Згодом дитина помічає, що мама і тато — єдині, хто вважає, що вона чудова, у той час як ніхто інший навіть не згадує про це. Діти починають вагатися в батьківській похвалі. Їм, звичайно, приємно, що їх хвалять, але вони розуміють, що жодної їхньої заслуги в цьому немає. І якщо ми занадто захоплюємося ними, діти починають перебільшувати і обманювати, щоб уникнути складних ситуацій. А коли виростають, то не здатні справитися з ними.

4. Ми дозволяємо почуттю провини стати на шляху успіху

Дитина не повинна любити вас щохвилини. Дитина зможе оговтатися від розчарування, але вона навряд чи оговтається від розбещеності. Не бійтеся говорити дітям «ні» і «не зараз» і дозвольте їм боротися за те, що вони дійсно цінують і чим дорожать.

Часто ми даємо дітям те, що вони просять, для заохочення. А якщо у сім’ї кілька дітей, то не дай Боже обділити інших. Таким чином за заслуги однієї дитини заохочуються всі — так діти звикають до незаслуженої винагороди. У житті такого не буде. А якщо стосунки в родині будуються тільки на матеріальній винагороді, діти не відчуватимуть ані внутрішньої мотивації, ані любові.

5. Ми не ділимося власними помилками з минулого

Настане день, і підліток захоче «розправити крила», і набратися власного досвіду. Ви повинні дозволити зробити це, але це не означає, що ми не можемо допомогти дітям трохи розібратися в життєвих реаліях.

Поділіться з ними помилками, які ви зробили в їхньому віці, але не зловживайте моралями — такий урок одразу ж буде відкинутий підлітком. Діти повинні бути готові до зустрічі з реальністю і повинні навчитися відповідати за наслідки своїх рішень. Поділіться, що ви відчували у схожих ситуаціях, як їх вирішили і що засвоїли.

6. Ми помилково вважаємо, що інтелект або обдарованість — це зрілість

Інтелект часто сприймається як рівень зрілості дитини, у результаті чого батьки вважають, що розумна дитина готова до зустрічі з реальним світом. Але це, на жаль, не так.

Тільки тому, що дитина обдарована в одній сфері, не означає, що вона з легкістю опанує всі. Немає чарівного «віку відповідальності» або точної інструкції, коли дитині час давати певну свободу дій. Але є перевірене правило — спостерігайте за іншими дітьми того самого віку. І якщо ви помічаєте, що вони вже більш вільні у своєму виборі і більш самостійні, ймовірно, ви самі стримуєте рівень незалежності своєї дитини.

7. Ми самі не робимо того, чому вчимо дітей

Відповідальність кожного з батьків — допомогти створити модель життя для дитини. Життя, у якому вона гратиме головну роль і відповідатиме за свої слова і дії. Правду кажучи, для початку потрібно бути таким самому. Тому що дитина вчитиметься не на ваших словах, а на ваших учинках. Англійське прислів’я говорить: «Не виховуй дітей, вони все одно будуть схожі на тебе. Виховуй себе».

ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ: