Істерика дитини виснажує маму і тата, завдає неприємностей близьким і незнайомим людям, яким довелося стати мимовільним свідком «феєричного вибуху» шаленого крику та агресивної поведінки малюка. Але більшість батьків навіть не помічають, як самі неправильними діями призводять до дитячих істерик. Які ці помилки?  

1. Батьки дозволяють усе, або навпаки — нічого. Це поширена помилка, що виникає у певної групи батьків — одні виховують дітей у вседозволеності, інші навпаки намагаються все забороняти. У першому випадку дитина втомлюється та перезбуджується від своїх дій, адже ще не здатна контролювати бажання та розподіляти свої сили. Як наслідок — сильне роздратування, сльози та репетування. У другому — заборона на все, що хоче малюк, не можливість хоч щось вигадати самостійно та отримати схвалення також негативно впливає на дитину, викликає в неї злість на інших дітей, яким дозволено більше, й образу на батьків. Це все у сукупності через певний час дитячого терпіння також призводить до істерики.

2. Батьки використовують абсолютно різні методи виховання та сперечаються через це між собою. Мати заперечує щось, батько навпаки дозволяє це. До всього батьки сперечаються між собою і дитина це бачить. Син чи донька не розуміє, як правильно поводитися. Аби якось протистояти обом батькам і почути одностайне рішення, дитина влаштовує істерику. Лише тоді тато і мати діють однаково, намагаючись заспокоїти малюка. Тому дитина повторює істерики.  

3. Батьки в усьому погоджуються з дитиною, яка влаштовує істерику. Ніколи не можна дозволяти все малюкові, який репетує та вимагає свого, якщо ви бачити, що це звичайнісінька маніпуляція. Навіть якщо істерика в людному місті, краще непохитно наполягати на батьківське «ні». А потім ще й удома провести серйозну розмову з маленьким маніпулятором, з накладанням якоїсь заборони (перегляду мультфільму, ігри чи похід у парк). Потрібно, аби дитина запам’ятала, що в громадському місці неприпустимо так поводитися. Якщо дозволяти малюкові те, що він хоче, то дуже швидко він усвідомить правило: «Покричав — не отримав! Покричав сильніше — отримав!» Необхідно досягти розуміння від дитини простої фрази: «Скільки не кричи — не отримаєш!» Через 2–3 істерики у дитина зрозуміє: «Тоді нащо кричати? Нічого не зміниться, та ще й заборону отримаю!»

Головне — визначити правила спільних дій для матусі й татуся, бути послідовними, тоді істерики зникнуть.