Те, що мої діти — читатимуть, було очевидно. Адже книги я обрала за професію, бізнес, головну справу й пристрасть всього життя. Чого ще я можу їх навчити, як не читання, адже я тільки те й роблю, що читаю! Тільки те й роблю, що працюю для людей, які читають! І в моїх дітей просто немає шансів не зустрітися з книгою, тому що книгами завалений весь будинок. І ще тому, що діставати задоволення від читання — це ж так легко і природно!

Звичайно, я помилилася.

Діставши постійний доступ до планшета, мій старший син перевів книги до категорії нескладної повинності, нав’язаної школою та мамою.

Одного чудового дня мій підліток зробив генеральне прибирання своєї кімнати і з гордістю явив результат. Кімната сяяла бездоганною чистотою. Нові, щойно розпочаті і ще не прочитані книжки були акуратно переміщені на верхні полиці, дотягнутися до яких можна було тільки з драбини. «Вино з кульбаб» і «Квіти для Елджерона» дивилися на мене з недосяжної висоти, спокійно відкинуті комп’ютерним хлопчиком із ХХІ століття разом із можливістю пізнавати, переживати, розмірковувати, надихатися, збагачувати свій досвід, розвивати мову й уяву, та й просто мати цікаве й корисне дозвілля.

Того дня я зазнала найбільшої батьківської поразки. Моя дитина видавалася мені варваром, а я — представником книжкової цивілізації на межі зникнення.

І… я знову помилилася.

У бізнес-таборі нечитабельний хлопчик за пару вечорів проковтнув «Азбуку грошей», а за годину — ще пару книг про бізнес і фінанси. Потім був «Вуличний кіт на прізвисько Боб» — сумна, зворушлива і водночас світла історія хлопця-наркомана про дружбу, самотність і мить вибору, яка несподівано повернула дитину до книг.

З молодшим усе було геть інакше. Відтоді він почав читати сам, він ходив з книжкою, примудряючись читати будь-якої вільної хвилини — у магазині, на перервах, під час прогулянок… Іноді мені навіть було шкода, що його не вабить з тією ж силою до велосипеда або роликів.

Проживаючи з дітьми трансформацію їхнього ставлення до книг, я зрозуміла кілька важливих речей:

1. Читати потрібно. Найкраще про це висловився Ніл Гейман у своїй статті про природу й користь читання. Почитайте її обов’язково!

2. Читання — це навичка. І щоб дитина опанувала цю навичку, щоби навичка переросла в задоволення, батьки повинні створити для цього умови.

– Зробити так, щоб удома були книги, щоб книги були в полі зору дитини і в зручному для неї доступі. Іноді я вдаюся до маленьких хитрощів — залишаю нову книгу на видному місці й чекаю, коли здорова дитяча цікавість спонукає дитину її розгорнути. Далі я допомагаю дитині розглянути ілюстрації, зачитую якісь цікаві фрагменти …

Зважитися опанувати нову книгу, особливо якщо вона велика за обсягом, буває непросто навіть дорослому. Це як початок походу, коли ще не увійшов в ритм, важко пересуваєш ноги і ще не бачиш навколо нічого примітного, що б змушувало тебе йти далі або швидше. Тому важливо на першому етапі допомогти дитині пройти через експозицію й зав’язку оповіді, поки не почнеться найцікавіше.

– Читати дитині регулярно, наприклад, встановити правило читати перед сном. Сімейні ритуали взагалі корисні, тому що створюють у дитини відчуття порядку, передбачуваності й стабільності навколишнього світу, а значить, і його безпеки. Крім того, спільні заняття неймовірно зближують. Час читання — це ваша година, де ви й дитина безроздільно належите одне одному.

– Підбирати книги, враховуючи вік та інтереси дитини. В інтернеті ви можете знайти безліч оглядів, рецензій і батьківських відгуків, які допоможуть вам «розшукати конкретну рослину в джунглях».

Якщо книга «не пішла», не турбуйтеся. Можливо, ще не настав її час. Так, із молодшим ми двічі читали Нестайка. Уперше читала я йому, удруге, через два роки, він читав сам. Так само вийшло і з «Маленьким татом». Син забув, що колись ми вже читали ці оповідання, і, побачивши книгу в новому виданні, почав читати сам — запоєм і регочучи.

Головне — не поспішайте й не нав’язуйте. Може виявитися, що те, що було близьке вам у вашому дитинстві, вашим дітям видасться нудним і незрозумілим. Досі пам’ятаю, як дивно звучали навіть для мене описи дороги, асфальту і світлофора очима маленького сільського хлопчика в книзі Житкова, а в Тома Сойєра — розлогі описи дохлої кішки й вирваного зуба. Бідний предметний світ тих часів абсолютно незрозумілий сучасним дітям, так само як незрозумілі фрази про піонерів. Тому не довіряйте ностальгічним спогадам про книги вашого дитинства. Спочатку перечитайте їх очима сучасної дитини.

– Читайте самі. Якщо ви не відводите очей від екрана і взагалі не берете книг до рук, дитина навряд чи привчиться до читання. Адже діти копіюють батьків. Це по-перше. А по-друге, неможливо «заразити» тим, на що сам не хворієш.

– Привчити до читання — це праця й обов’язок батьків. І це завдання не менш важливе, ніж навчити дитину кататися на велосипеді або плавати. Дайте їй шанс долучитися до величезного ресурсу щастя й розвитку! І не сподівайтеся в цьому питанні на школу.

3. Цей висновок став для мене відкриттям. Якщо ви все робите, а дитина не читає, не варто впадати у відчай і битися головою об стіну. Це вона ПОКИ не читає. Ще не трапилася їй та книжка, яка затягне її з головою, переверне світ, змусить плакати або сміятися, читати після вимикання світла з ліхтариком під ковдрою, думати про її героїв і марити тим світом, який живе всередині цієї книги. Але така книга може з’явитися будь-якої миті! Часто так трапляється, що книга, яка змінила життя людини, «переорала» її свідомість, прийшла до неї тільки в підлітковому / юнацькому віці або пізніше. Просто продовжуйте її шукати!
4. Хороший фільм (вистава) іноді може замінити книгу-першоджерело або привести до неї. Так було у старшого сина з «Оскаром і Рожевою пані». Усе-таки «упаковання» відіграє неабияку роль. Нехай дитина спершу сприйме історію через відеоряд або сцену, і якщо історія її підкорить, захопить, то далі вона захоче прочитати і текст.
5. Книги не можуть замінити життя! Книги — це теж віртуальний світ, такий самий, як і комп’ютерний, який, проте, оживає в нашій уяві. Утеча в книги — це така сама втеча від реальності, як і захоплення комп’ютерними іграми. І в цьому сенсі я, що прожила все дитинство в книгах, нічим не відрізняюся від тієї дитини, яка поспішає після школи пірнути в комп’ютерну гру!

Не перебільшуйте важливість читання! Життя з усіма її неповторними сюжетами, драматизмом, стосунками, викликами, випробуваннями й задоволеннями, запахами, смаками й барвами все одно важливіше за вигадку! І потрібно вчити дітей проживати його насичено й усвідомлено.

Тож якщо дитина не читає, просто дістаньте їй із комори велосипед або м’яч — і відпустіть! Нехай насолоджується дитинством!