Часто батьки карають дитину за погану поведінку, не намагаючись навіть пояснити її провину. Звісно значно легше шльопнути малюка по «м’якому місцю», або крикнути: «Неможна!» і все.

Це звісно краще аніж тривалий час пояснювати дитині, а вона нічого не зрозуміє. І лише через кілька місяців, а іноді навіть і років, дитина може повторити вам майже кожне ваше слово стосовно якогось моменту неслухняності. Саме тому психологи радять якомога більше розмовляти з дітьми, детально пояснювати їм правила дисципліни вашої сім’ї. Діти все-все пам’ятають. І погані слова, на жаль, також. Які альтернативи покарання у вихованні використовувати?

Можна спробувати ці.

З’ясуйте ситуацію. Ніколи не слід діяти, не розібравшись. Почувши, наприклад від когось: «А Сашко мене вдарив!», не можна поспішати сварити чи карати малюка. Усе можливо: Сашко дав здачу ненавмисне, а можливо, взагалі це був не ваш Сашко!

Стежте за своїм настроєм. Якось у розмові дві матусі дійшли висновку, що трапляються дні, коли дитина поводиться жахливо, нестерпно, а іноді начебто нормально все. А коли вони порівняли факти, то побачили, що всі ті дні «страшної» неслухняності дітей траплялися саме тоді, коли у мам був жахливий настрій. Жінки дивилися на дитячі провини інакше, починали сварити за такі вчинки, що у гарному настрої й не помітили б. Тому здавалося, що дитина некерована. До того ж є наукова думка, що діти відчувають настрій матусь, особливо в маленькому віці до 3–5 років.

Не погрожуйте покаранням. «Якщо ти не сядеш їсти, я тобі на голову зараз виллю цей суп!» або «Дізнаюся, що ти куриш, я тебе взагалі не пускатиму на вулицю гуляти!» — це не дієві форми висловлювання для виховання. Навпаки, страх покарання розвиває в дитини хитрість та виверткість. Малеча починає робити якісь недозволені речі, щоб батьки не дізналися. Або не робити те, що вимагають — просто на зло, щоб розсердити батьків. Тому слід уникати залякування, а просто надати якомога більше інформацій та пояснення. Наприклад: «Поважай мамину працю, я для тебе приготувала цей суп, він дуже смачний і мені приємно буде, якщо ти поїш його теплим. Адже холодний він буде не такий смачний!», «Наразі куріння не в моді, дівчата полюбляють спортсменів! Ти знаєш, якісь учені робили дослідження, з кожною цигаркою люди відбирає у себе 1 годину життя. Ти розумієш, скільки б могли прожити курці, які вже пішли з життя?!»

Дотримуйте правил поведінки вашої сім’ї. Ви забороняєте дитині розмовляти з дорослими, як з однолітками? Робіть це завжди, а не періодично. Не можна малюкові дозволяти робити це, а в якихось ситуаціях робити зауваження та сварити. Це дуже погано впливає на формування психіки дитини, спричиняє агресію та непорозуміння.

Пояснюйте все детально та дохідливо. Будь-яка провина має бути пояснена до деталей. Діти швидко відчувають несправедливість. Так, наприклад, Дмитра покарали тим, що змусили стояти з вихователькою поряд, тримаючи її за руку до кінця прогулянки, а він не розумів, навіщо: «За що? Що я вчинив не так? Я ж не бешкетував!» Вона не пояснила дитині причину. А насправді, вона дуже переймалася здоров’ям дитини, кілька разів робила зауваження, щоб хлопець не сідав на холодне каміння, а він так захопився розмовою з однолітками, що просто її не чув. Потім, коли йому все пояснили, він і сам дійшов висновку: «Вихователька має рацію, адже я ще й штани забруднив!»

Змінюйте місце знаходження. Під час дитячої неслухняності, коли вам хочеться вдарити дитину, або нагримати на неї, стримуйтеся та вийдіть до іншої кімнати на деякий час. Приміть душ, аби взагалі вийдіть із дому в магазин. Якщо дитина маленька, запропонуйте їй піти на вулицю з вами. Але цей спосіб не має бути регулярним, його слід використовувати іноді, тоді це спрацьовує. Інакше дитина навмисне провокуватиме матір чи батько на скандал, аби піти на вулицю, наприклад. Або розгнівати батьків, щоб вийшли з дому, таким чином відчути перемогу.

Давайте вибір, а не безкомпромісні вказівки. Якщо дитина вередує, та проти чогось протестує. Наприклад: «Я не піду до школи! (на вулицю, в дитячий садочок тощо)» Батькам слід не змушувати робите те, що, на їхню думку, потрібно. А просто спокійно запропонувати: «Добре! А яку ти хочеш кофтинку надягнути: цю чи цю. Обирай самостійно!» Під час цього брати одяг і показувати малюкові, навіть якщо він не припиняє вередувати: «Нічого мені не потрібно, я нікуди не піду!» Насправді, батькам лише здається, що вередування тривають довго. Діти через 10–15 хвилин, зазвичай, заспокоюються самостійно і починають слухатися. Просто через те, що батьки постійно поспішають, ці 10 хвилин здаються вічністю й нерви не витримують. Запасіться часом і починайте кудись збиратися значно раніше. Тоді й вередування не завадять! Завжди виявляйте терпіння та витримку, а головне — любов до дітей.

Звісно кожна ситуація індивідуальна, трапляється, що не діють жодні альтернативи. Тоді слід приділяти більше уваги дитині, спостерігати за нею й обов’язково прийде розуміння, у чому саме справа, де саме «коріння неслухняності».

ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ: