Казкорепія для вас і ваших малюків! Пропонуємо вам розумну казочку “Їжачиха-кравчиня”, яка навчить малюка доброти і робити добрі вчинки! Жила собі в лісі Їжачиха-кравчиня. Не було в неї жодної вільної хвилинки: то зайці просили нові шубки на зиму пошити; то в білки вушка мерзли, і вона вирішила шапочкою обзавестися. Навіть квітам, кущам і деревам Їжачиха допомагала. Обдере хтось кору, обірве листя,  — плачуть дерева і  кущі, кличуть Їжачиху. Вона пришиє кору і  листя на місце, і  все миттєво приросте. Мабуть, голки та нитки в Їжачихи були чарівні. Справа в тому, що голки вона в  себе брала, а  нитки їй павучки лісові виготовляли. Одного дня замовлень у Їжачихи було так багато, що вона з ніг збилася. Уже смеркло, коли Їжачиха поспішила до яру, де її олениця з  оленям чекали. Мисливець стріляв у  них, та схибив, але куля зачепила бік в  оленяти й  порвала його гарну шкурку. Мама олениця дуже хвилювалася за синочка і, побачивши Їжачиху, промовила:

— Йди відсіль, невідомий звір, тут мій синочок лежить, у нього шкурка подерта. Ми Їжачиху чекаємо.

— Ти що, оленице, я  — Їжачиха,  — здивувалася Їжачиха.

— Ой, перепрошую, обізналась я. Та це й  не дивно, я  звикла до їжаків із голками, а  в тебе одна тільки голка із павутинням посеред спини стирчить.

Тоді зрозуміла Їжачиха, що всі свої голки витратила, але перейматися цим було ніколи: оленятко лежало, закривши очі. Їжачиха висмикнула останню голку, затягнула в  неї павутинку, і  через хвилину шкурка оленяти була акуратно зашита. Мама олениця облизала рану теплим язиком, і  оленя відкрило очі.

— Матусю,  — сказало воно,  — у  мене більше не болить бік.

А потім уп’ялося в  Їжачиху: — Мамо, це хто: хом’як чи ховрашок?

Олениця сердито шикнула на нього:

— Це Їжачиха. Вона тобі шкурку зашила. Замість того, щоб дурниці питати, краще подякуй їй.

— Мамо, я  ж не знав, що Їжачихи голі бувають, я  вважав  — вони в  голках.

Далі Їжачиха не слухала. Сумна, вона вибралася з яру, сховалася під високою ялиною і  тихо заплакала. Красуня ялина похитала пухнастими вітами:

— Тебе хтось скривдив, Їжачихо?

— Ні, я сама себе скривдила. Усі голки витратила на шиття і перетворилася на голого звіра. А  ти, ялино, як здогадалася, що я  — Їжачиха?

— У нас, дерев, особливе чуття, тому я тебе ніколи ні з ким не сплутаю. А  біді твоїй нескладно зарадити,  — не тільки в  тебе однієї голки ростуть,  — ласкаво додала ялина і  сильно струснула своїм гіллям. Їжачиха відчула поколювання і помацала себе лапкою. Густі ялинкові голки обліпили її, і  Їжачиха стала ще гарніша, ніж колись. Вона подякувала ялині й  радо побігла додому вечеряти.

Зайченя, яке трапилося їй назустріч, захоплено вигукнуло:

— Ой, Їжачихо, яка в тебе гарна шубка стала: зелена і пухнаста!

А шили нові голки навіть краще, ніж колишні.