Звісно, вміти визнавати власну провину та вибачатися перед людиною, яку образив, добра навичка. Проте яким чином ми вчимо дитину нею користуватися?

• Можеш до мене не підходити, поки не перепросиш.
• Ти що не бачиш, що ти образив того хлопчика? Швидко вибачайся!
• Не можна так відповідати бабусі! Перепроси!

Що при цьому відчуває сама дитина? Навряд чи такі виховні моменти формують у неї відчуття такту та поваги до почуттів інших.

1. Дитина може не розуміти, що спричинило таку вашу реакцію. Вона ще не розуміє, що вона відповідає за свої слова та дії.
2. У дитини ще бракує досвіду негативних емоцій та правил, як із ними впоратися. А тут ще й дорослий змушує її відчути провину й сором за те, чого вона не розуміє.
3. Це принижує дитину. Зменшує її довіру до вас. Коли вона діє агресивно стосовно когось — це зазвичай реакція на збудник у відповідь. У цей час дитина шукає у вас підтримки, а не осудження й примусу вибачатися.

У критичній ситуації краще перепросіть самі у того, кого образила дитина. А потім удома, наодинці, поговоріть із нею про ситуацію, яка виникла. Не кричіть, не сваріть й не змушуйте перепрошувати насильно.

Вибачатися можна дитину навчити, вивчаючи емоції та їхній влив на інших, вивчаючи взаємодію з іншими людьми.

Якщо вам цікава ця тема, рекомендуємо книги «Розвиток емоційного інтелекту» для дітей віком 3–4 та 5–6 років.

А як ви вчите дитину вибачатися? Чи примушуєте її?

ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ: