Розумна казочка для вашого малюка – “Мандрівка до міста” від Олени Харченко, яка навчить вашого малюка правилам поведінки у місті.

Курчатко Цип і каченятко Кряк — це найкращі друзі. Вони народилися на пташиному дворі в один день і одразу потоваришували. Разом вони мандрували пташиним двором і великим городом, разом складали та співали пісні. А ще разом вони шукали нових вражень. Якось вирішили друзі здійснити мандрівку до найближчого міста.

Що таке місто — маленькі пташенята не знали. Просто чули, як про якесь місто розповідала тітка сорока, яка часто прилітала на пташиний двір. Тітонька сорока завжди розповідала все дуже голосно і весело. І друзі вирішили, що їм обов’язково треба побачити місто на власні очі.

Рано-вранці, коли ще навіть дядько півень не проспівав своєї ранкової пісні, вирушили друзі в путь. Ішли вони бадьоро, пісень співали, на всі боки роззиралися. Та ось уже поле, на якому росла пшениця, скінчилося. Потім дорога стала зовсім не такою, до якої звикли курчатко й каченятко, стала вона твердою й гарячою. Та хіба можуть налякати такі зміни справжніх шукачів пригод? Цип і Кряк сміливо крокували далі.

Скоро пташенята почули якісь дивні звуки. З різних боків лунав гуркіт, дуже схожий на грім перед дощем. Спочатку малюки злякалися, але, роззирнувшись, зрозуміли, що в небі сяє сонце й немає жодної хмаринки. Отже, це не грім. Бо грому серед ясного неба не буває.

Повз друзів із шаленою швидкістю проносилися якісь залізні тварини на круглих ногах. Таким ані Цип, ані Кряк ніколи в житті не бачили. Круглі ноги залізних тварин були трішечки схожі на колеса воза, що на ньому перевозили сіно, але ті колеса ніколи так швидко не рухалися.

Але найстрашніше сталося тоді, коли пташенята вирішили перебратися на інший бік вулиці. Літати вони не вміли, тож довелося бігти. Та тільки ступили вони кілька кроків, як дорогу їм перетнув грізний височенний дядько. Він суворо дивився на пташенят своїм великим червоним оком. Дивився так, що Цип і Кряк страшенно злякалися й кинулися навтьоки.

Всю дорогу до рідного села малюки бігли не озираючись — таким страшним видався їм той височенний дядько з червоним оком. Тільки перед самим пташиним двором зупинилися, щоб трішки відпочити. Саме в цей час їх і помітила тітонька сорока:

— О, пр-р-ривіт, малече!

— І вам, тітонько, доброго дня.

— А де це ви були? Чому такі перелякані?

Хоч і не хотілося друзям зізнаватися, та довелося розказати тітці, що були вони в місті.

— Цікаво, — мовила тітка сорока, — і хто ж вас так налякав?

Перебиваючи одне одного, розповіли друзі про височенного дядька з великим червоним оком. Та, почувши цю історію, тітка сорока тільки голосно засміялася.

— Чого ви смієтеся? — образилися Цип і Кряк. — Хіба це смішно? Це ж страшно!

— Нічого страшного тут немає. Завтра підемо до міста разом.

— Навіщо?

— Познайомлю вас із тим дядьком із червоним оком…

Наступного дня виявилося, що височенний дядько зовсім не страшний, особливо якщо його слухатися. І що очей у нього аж три, і всі різних кольорів. І звуть цього дядька Світлофор. А особливо приємно стало маленьким друзям, коли Світлофор, підморгнувши зеленим оком, усе-таки перевів їх на інший бік вулиці.

Відтоді Цип і Кряк не бояться Світлофора й часто приходять до нього в гості. Малюкам подобається розглядати його різнокольорові очі.