Доросла людина — взірець поведінки та правил для дитини. Усе, що дозволено/заборонено дитині, має бути дозволено/заборонено і для дорослих, які проводять багато часу з цією дитиною. Часто картина зовсім інакша. Тож чи може дитина оборюватися, коли сам дорослий порушує межі дозволенного? Наскільки важливо встановлювати спільні родині межі? Спробуймо з’ясувати це питання.

«Не можна робити зауваження дорослим!» 

Така позиція занадто авторитарна. Вона нібито транслює дитині: «Я тут влада, і сила лише у мене!». Насправді, зауваження з боку дитини може не настільки зачепити дорослого, скільки його внутрішню дитину, яку у дитинстві часто сварили, тому вона й досі уникає зауважень. Проте тепер у неї є сильний голос на високий зріст. 

Але повернімося до правил. У кожної родини має бути своя непорушна конституція, у якій прописано не лише норми поведінки та правила етикету, але й решту: правила гри, правила у дитячому садочку / школі, правила в сім’ї, правила безпеки, правила дорожнього руху і т. ін. Правила — це опора та впевненість. Вони роблять майбутнє більш зрозумілим. Правила — це межі, зокрема, особисті межі дитини. 

Якщо правила — це опора та впевненість, уявіть: що трапиться з цією опорою, якщо самі правила крихкі та постійно змінюються? Вона буде хитатися, вислизати з-під ніг. У такій нестабільності дитині важко формувати власну лінію поведінки. Вона просто не може за ними стежити. Те саме стосується й особистих меж дитини. 

Якщо дорослий, насамперед батьки, чинять так, як забороняють дитині, система правил починає хитатися. Здається, що дорослі мають якісь особливі умови, не доступні дитині. Для дитина така картина світу виглядає приблизно так: «Ти не гідний робити те, що можна мені. Ти не гідний. І зауваження мені робити тобі також не можна». Тобто у дитини немає навіть шансу заперечити.

Але не впадайте в крайнощі. Звісно, існують правила лише для дітей. Дорослий може розводити вогонь сірниками, у той час як для малечі — це цілковите табу. У старшому віці ви обов’язково розповісте дитині про правила поводження з вогнем. Поступово її межі дозволенного будуть розширюватися, тоді замість «не можна», почне з’являтися «можна під наглядом», а потім уже «можна й самому». 

Тож як бути з правилами?

Правила мають бути логічно обґрунтовані та зрозумілі дитині. Якщо вона робить вам зауваження, запитуючи, чому це вам можна, а їй ні, поясніть це. Кожне «не можна» повинне мати своє підкріплення. Це обов’язково спокійно та неупереджено мають пояснити мамо і тато.