Цілі покоління дітей виховані на культі насильницького годування. Єдиний зарахований результат — це порожня тарілка. «Нагодувати будь-якою ціною». Що це? Прояв любові? Генетична пам’ять предків? Особливості менталітету? І здається, що здоровий глузд проти цього насилля, але з іншого боку…

Дивишся, як дитина вкотре розмазує кашу ложкою по тарілці, і в тобі прокидається настанова на рівні інстинкту: запхнути цю нещасну ложку каші у рот не менш нещасної дитини.  Навіщо? Чому ми відпрацьовуємо закладену з дитинства програму? Це безглузда система. 

Щойно ви припинете зациклюватися на їжі та очікувати від дитини порожньої тарілки, то й не помітите, як у неї знову з’явиться апетит. Бо обід більше не нагадує тортури. Малюк може їсти скільки і коли хоче. Сімейні прийоми їжі перетворилися на жваву трапезу, де ніхто ні на кого не тисне та не висловлює взаємних претензій. Коли дитина впевнено каже: «Дякую, я більше не хочу», ви посміхнетесь та поцілуєте її.

А якщо ж продовжити тортури їжею, то у дорослому житті ваша дитина може страждати від розладів харчової поведінки, тобто не відчувати ситості, заїдати стрес, доїдати все до останнього, виснажувати себе дієтами, а потім знову переїдати. 

Дозвольте дитині від самого народження бути друзями зі своїм внутрішнім компасом. Діти чудово відчувають, коли хочуть їсти, а коли вже достатньо. Інтуїтивно вони чують себе. Не руйнуйте цього зв’язку. Якщо малюк енергійний та здоровий — не травмуйте його їжею. 

Ми впевнені, що надаючи дитині свободу їсти стільки, скільки їй хочеться, ми закладаємо маленьку цеглину у фундаменті її здорових взаємин із самою собою.

ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ: