Говоритимемо про одну з найпоширеніших причин формування такої звички.

Відомо, що у вихованні дітей дуже важливо бути послідовним. Якщо сказав ТАК, то дотримати слова, а якщо — НІ, то воно має бути непохитним!!! АЛЕ, з досвіду роботи з дітьми та їхніми батьками, ця послідовність у вихованні чомусь не спрацьовує.

Дитина щось у вас просить, ви відмовляєте, тоді вона починає у будь-які можливі для неї способи вас вмовляти (одним зі способів  умовляння саме і є маніпулятивна істерика). Ви через певний час погоджуєтеся дати те, що дитина вимагає!

З часом ці істерики посилюватимуться, бо дитина вже точно знає, що ваше НІ — це ТАК, але після маніпулятивної істерики. (Просимо не плутати такі істерики з істеричним неврозом — то зовсім інша річ.)

Який вихід із ситуації?

Назовемо два найулюбленіші.

1. У непринципових питаннях одразу погоджуйтеся, щоб не закріплювати звичку змінювати ваше рішення  істерикою. Ми все одно дуже часто піддаємось на неї. Якщо ви розумієте, що зрештою погодитесь, аби дитина тільки вгамувалась, краще або погодьтеся одразу, або будьте готовими вгамувати істерику!
2. Навчіть дитину за допомогою аргументів переконувати вас. Тобто дитина має не тільки, наприклад, просити у вас іграшку, алей довести вам, що їй ця іграшка потрібна, пояснити навіщо, як вона з нею планує гратися і як почуватиметься, якщо вона в неї з’явиться або не з’явиться… Корисно іноді змінювати своє НІ на ТАК, бо цим ви робите своїй дитині великий подарунок!

Якщо в подальшому житті ваша дитина буде стикатися з відмовами, для неї вже буде звичним інструмент аргументованого переконання, що дасть їй більше можливостей у житті! Погодьтеся, що навіть ми, дорослі, дуже часто боїмося відмов. Нумо спробуємо не формувати в дітях ані страху відмов, ані маніпулятивних істерик!

Бажаємо успіху, тепла і любові у стосунках з вашими дітьми!!!

Світлана Єфременкова

ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ: