Ми не говоримо про профілактику, а говоримо з позиції, що істерики вже наявні.

Як з ними бути?

1. Необхідно заспокоїтися самій. Я маю на увазі віднайти для себе той стан рівноваги, де ми приймаємо наявний стан речей і плануємо майбутні дії, зважаючи на те, що маємо. Якщо ви намагаєтеся впоратись з проблемою з позиції спокою і розв’язувати ситуацію як тимчасове завдання, то шанси на успіх значно більші, ніж, якщо ви сприймаєте це, як якусь катастрофу. А також дуже важливо розуміти, що дитина перехоплює ваш стан, ваші спокій та рівновага самі по собі можуть сприяти поліпшенню ситуації.
2. Необхідно з’ясувати те, що спричиняє істерику у дитини, а також визначити причини. Бо істерика через те, що дитина боїться чогось, та істерика через те, що ви не купили їй ще одну іграшку, — це зовсім різні речі. Найголовніше — це визначити ПРИЧИНУ, що спричинила істерику.
3. Впливаємо не на саму істерику, а на причину її виникнення. Бо, наприклад, маніпулятивну істерику доречно усувати зовсім не так, як істерику, спричинену страхом.  Щойно ви впораєтеся саме з причинами, то істерики, як прояв, минуться.

Тут постає ще одне запитання.

Як визначити, в чому полягає причина дитячої істерики?

Один з дієвих способів — це цілеспрямоване спостереження за дитиною. Спробуйте протягом тижня або двох, після кожної істерики, фіксувати як вона виникла, під час яких подій, як проявлялася, як довго тривала, як ви діяли в цій ситуації, як і чим істерика завершилася…

Якщо ви отримаєте всі ці дані, ви бачитимете реальну картину і з цим вже можна працювати. Працювати не навмання, а чітко розуміючи, що і навіщо ви робите.

Гадаємо, багатьом буде корисно.

Світлана Єфременкова

ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ: