Нещодавно нам привезли плакати — Мій перший рік, 33 приємних спогади. І я перед сном занурилася у спогади про перший рік моєї дитини.

Він був нелегким фізично, особливо після моїх пологів, але морально мені було легко!

Спасибі за це моїм батькам і моїй свекрусі. Моє життя було різноманітним. Я могла на кілька годин поїхати на роботу один раз на тиждень, сходити на курси англійської, коли дитина спала, а потім і на тренування. Це неабияк допомогло мені  почуватися щасливою і впевненою. Щоразу після нетривалої відсутності я з новими силами і позитивними емоціями поверталася додому і віддавала всю свою любов дитині.

Як я виховувала свою дитину в перший рік

Перші три місяці Артем спав на мені, за виключенням коляски на вулиці. Оскільки він січневий, гуляти ми виходили в перші місяці один раз. А решту часу тільки на мені. І ніяк по-іншому. Усі спроби перекласти його в ліжечко або хоча б поруч були провальними. Малюк моментально прокидався. Спочатку мої батьки намагалися укласти його в коляску/ліжечко, але потім і вони здалися, і ми тримали його на руках по черзі. Коли я була в мами — чергували мама, тато і я. Коли я була вдома — чоловік тримав на руках, а я в цей час накривала голову подушками і спала години три. Потім вахту брала до ранку я.

Я навіть тішилася цьому, тому що багато читала про формування «базової довіри до світу» і про те, як важливо малюкові бути якомога частіше з мамою. Для Артема це було дуже важливо, я не пручалася.

До речі, до рук він не звик, і щойно з’явилася можливість повзати та бігати, — він цією можливістю скористався.

Ми не купували багато різних іграшок — кілька брязкалець нам дісталося від племінників. А потім, коли Артем почав сидіти, я десь прочитала, що дитину розвиває те, що її оточує, — і в пригоді стали квасоля, коробочки, баночки (особливо йому подобалося розкручувати і закручувати кришку на банці), каструльки. А потім у його житті з’явився перший м’яч — і життя моєї дитини змінилося — мотивом повзати стала потреба діставати м’яч, який постійно кудись закочувався. Мені здається, що і пішов Артем у дев’ять місяців тому, що треба було наздоганяти м’яч.

Ну і, звичайно, книги. Спочатку їх почала читати свекруха, потім — уся сім’я.

Зараз Артем засинає і прокидається з книгами. У десять місяців він міг принести книгу за назвою. Йому ця гра дуже подобалася — принеси про колобка, про теремок — і він із задоволенням це робив.

Майже в рік він показував усіх героїв книг. Читали йому радянські казки, класику.

Жодних карток Домана та ін. у мене не було і поки немає. Свіже повітря і м’яч — ось і все)))

У нас не було проблем із тим, щоб залишити його з дідусем чи бабусею, можливо, через те, що вони часто були поруч, він до них дуже звик і не засмучувався, коли я зникала з поля зору.

Згодом я почала перейматися, коли він залишався з кимось, окрім мене. Люблячі бабусі і дідусь дарували йому 100 % своєї уваги (тому що не займалися паралельно приготуванням їжі, прибиранням або роботою). Я  гадала, що це його розпестить і він вимагатиме постійної уваги. Якоюсь мірою зараз так і є, йому не дуже подобається, коли хтось розмовляє у його присутності по телефону або з іншими людьми. Але я думаю, що це особливості віку, і це мине.

Напевно, слід написати про грудне вигодовування — я за нього боролася в прямому сенсі цього слова: літри чаю з фенхелю, кропу і кмину, часті прикладання дитини до грудей — дали результат і все прийшло в норму, не одразу, звичайно, але прийшло. Дитину годую досі, у рік і три місяці відмовилися від денного годування. Нічне триває (син, напевно, ще потребує цього — тому що почали лізти ікла, потім соплі, кашель, загалом поки не настав слушний момент).

Головний принцип, яким я керувалася і керуюся зараз, — це усвідомленість у прийнятті рішень. Вихід на роботу, зважування всіх плюсів/мінусів, аналіз усього.

Ну і, звичайно, любов — коли він примхливий і в гарному настрої, коли добре чи погано спить, коли збирає іграшки або розкидає по всіх кутках. Намагаюся слідувати за ним, а не змушую слідувати за мною. Якщо він проявляє інтерес до чогось — усіляко його підтримую, якщо щось не прижилося — спокійно відпускаю це. Зрозуміла, що треба бути тут і зараз!

Звичайно, дитина змінює маму і тата, це 100 %. Як саме — вирішувати лише батькам — хтось бачить у дитині можливість і самому чогось навчиться, ну, а для когось дитина — це неприємна втома. Вибір завжди за сім’єю. Любіть своїх дітей просто за те, що вони є! Адже це ДИВО!

Ольга Богаенко – одна із чотирьох засновниць проекту “4Mamas”