Практика будь-якого психолога багата на звернення батьків, суть яких полягає у проханні про допомогу: «Допоможіть, у мене проблемна дитина!», «Мій син став некерованим, як цьому зарадити?»

А чи існують проблемні діти? На це питання є тільки одна відповідь — ні!

Є лише проблемні батьки. А дитина — це лише дзеркало родини, у якому, якщо придивитися, відбивається все: особистісні проблеми батьків, подружні, дитячо-батьківські взаємини, протиріччя й конфлікти.

Ураховуючи це, чи варто говорити, що найчастіше дзеркало — криве? Ось ця кривизна й проявляється у формі некерованої й негативної поведінки дитини.

Іноді ці прояви можна зм’якшити або усунути зовсім. Цьому сприяють і позитивні зміни в сімейних стосунках, і робота із особистісними проблемами самих батьків. І те, й інше благотворно позначається на формуванні особистості дитини. Але, ще раз підкреслю, це, на жаль, трапляється вкрай рідко. Чому? Тому, що більшість батьків не бажають визнавати, і тим паче працювати над собою й своїми недоліками. Дуже часто вони вимагають від психолога провести роботу з виправлення поведінки дитини. І чим більше працюєш із молодим поколінням, тим більше переконуєшся, що серед них «важких» немає, просто багато потребують здорового навколишнього середовища.

Натомість серед батьків «важких випадків» забагато.

Приклади

«Щедрі» батьки

«Моя дитина ні в чому не має відчувати потреби!» — такий девіз і життєвий принцип цих людей. До речі, серед них не завжди є дійсно заможні люди. Частіше, навпаки, це звичайні громадяни із середнім або навіть низьким достатком. Однак, саме вони вважають, що якщо їхня дитина щось захотіла, то має це отримати, незалежно від того, необхідно їй це насправді чи ні.

Такі батьки завжди підмінюють поняття «любити» поняттям «купити». Замість того, щоб приділяти дитині увагу, дарувати їй своє спілкування, нагороджувати її своєю любов’ю, давати їй тепло й пестити, вони купують іграшку подороже (найчастіше підсвідомо, а то й усвідомлено, мотивуючи це так: «Щоб довше не підходив і не заважав відпочивати або працювати»), наймають няньку або гувернантку — «професійну» (обов’язково, щоб з вищою педагогічною освітою: «Щоб дитина розвивалася інтелектуально, була добре вихованою»).

Можна ще купити репетитора, тренера, психолога й лікаря. І почати спокійно думати: «Тепер у дитини все є, а я можу нарешті заробляти гроші — адже дитина зростає, її потреби теж збільшуватимуться! Тому необхідно ще придбати машину, квартиру, престижний інститут і ще багато дуже потрібних для формування особистості дитини речей». І, звісно, якщо хтось спробує такого батька трішки напоумити, то у відповідь обов’язково почує: «Не можна бути щасливим і незаможним». Хоча французький фільм «Іграшка» говорить, що можна…

«Тривожні» батьки

У цих батьків будь-яка думка про дитину пронизана тривогою. «Вона може застудитися; у неї можуть бути глисти; вона може впасти; вона може злякатися тощо». І, що не дивно, дитина, немов упокорившись із неминучістю, застуджується (незагартована дитина — поганий імунітет), у неї виявляють глисти (а в кого їх немає в дитячому віці?), і просто постійно лякається — темряви, лікарів, тварин тощо (і хто це навчив її бояться?). Але найстрашнішим (за наслідками) є страх, що дитина щось не зможе (зав’язати шнурки, самостійно проїхати на двоколісному велосипеді, скористатися телефоном). Якщо сама не впорається, то їй необхідно допомогти! І допомагають, допомагають, допомагають… Батькам цього типу не заважало б почитати книгу Анатолія Некрасова «Материнська любов» і замислитися над питанням: «Чому існує вираз “мамій” або “татусева доця”?»

«Утомлені» батьки

Ці батьки утомилися ще до того, як дитина в них з’явився. Озброївшись колись ілюзіями щодо сімейного життя й виховання дитини й зіштовхнувшись, на їхню думку, із «суворим і важким буднями», вони разом знецікавлюються подружнім життям, вихованням своєї дитини. Ключовими фразами таких батьків є: «Не бігай!», «Не лізь!», «Не роби те!», «Не роби це!», «Як ти мені набрид!», «Я тебе зараз покараю!». Найпоширеніша фраза: «Я від тебе утомилася (утомився)!». Найстрашнішою для дитини, та й для дорослої людини, виявляється неуважність іншої людини, а особливо людини близької, рідної. Для того щоб отримати цю увагу, дитина ладна на все. Для неї життєво необхідно, щоб батьки звертали на неї увагу! Байдуже, якою вона буде, негативною, у вигляді чергової порції лайки або ще якого-небудь покарання, або позитивною. Просто поки дитина не знає, як ще звернути увагу мами або тата на себе.

«Батьки-перфекціоністи»

«Ти повинен бути найкращим!» — це їхній девіз. Такі батьки, як правило, мають мінімум дві вищі освіти, постійно мріючи захистити кандидатську, працюють, у найкращому разі, асистентом якої-небудь кафедри. Дитину вони прагнуть віддати в «найпрестижніший» дитячий садок: з поглибленим вивчанням іноземної мови й геометрії Лобачевского. Що стосується вибору школи, то, звісно, заради навчання саме в ній вони долатимуть будь-які перешкоди: возитимуть її через усе місто, найматимуть репетиторів, щоб «відповідати рівню». Ще б пак, адже, на їхню думку, навчатися необхідно тільки на «відмінно». Так, і шкільна програма повинна бути неапробованою, і, звісно ж, найефективнішою щодо створення вундеркінда. До того ж, до їхнього невдоволення, деякі «несвідомі» вчителі ніяк не прагнуть перейнятися розумінням особливостей їхньої дитини. Ба, вони, начебто спеціально, намагаються зайняти учня зовсім не тими предметами, що «важливі й потрібні», а зовсім непотрібними й примітивними, що заважають, віднімають час, знижують загальний показник успішності: праця, технологія, фізкультура, музика, ОБЖ і т. ін.

«Батьки-невдахи»

Як це не парадоксально, ці батьки, на перший погляд, багато чого досягли. Однак, якщо придивитися уважніше, то в їхній поведінці можна побачити клеймо якогось нереалізованого бажання.

Професійний спорт, велика сцена, подіум, персональні виставки художніх робіт — усе це позбавляє спокою амбіційних татусів і мам. Колись їхня власна лінь, неумотивованість, відсутність певної підтримки разом з іншими «об’єктивними» причинами заважали цим бажанням реалізуватися. Своїм дітям вони точно «подарують або прищеплять» свою мрію.

Байдуже, що ця мрія сформувалася в період їхнього уже дорослого життя й більше походить на фантазію. Зрештою, перед їхніми дітьми вимальовуються «чудові» перспективи: не просто вчитися, а працювати над якою-небудь наукою, видом спорту і т. ін. по десять годин на добу, забувши про нікчемні іграшки, про спілкування з однолітками й визнавши зовсім нецікавими звичайні дитячі захоплення, хобі й забави.

Зате, якщо їм удасться дивом уникнути виснаження нервової системи, неврозу або психосоматоза, у них усе-таки є надія реалізувати нарешті-таки свою мрію. Точніше, мрію своїх батьків, але це вже не важливо… адже правда?!

«Батьки — спекулянти або маніпулятори»

Дитина для такого батька — це всього лише спосіб впливу на оточуючих: дружину, батьків, інших родичів. «Це потрібно не для мене, це для дитини!» — так звертається один батько до іншого. І чим безпомічніша або ослаблена дитина, тим більше можливостей у її тата або мами впливати на інших членів родини. Іноді такі батьки тим самим намагаються зберігати деструктивну родину, гуртуючи всіх навколо проблеми з дитиною.

Природно, з народження перебуваючи в оточенні «рідних», які мають ці проблеми, виростаючи в обстановці, що зовсім не сприяє психологічному комфорту, наші діти намагаються захиститися від подібної реальності. І отоді й проявляються в них або неусвідомлені захисні механізми, або коппінг-стратегії — усвідомлені способи захисту від навколишньої дійсності, спроби раціоналізувати свою поведінку, прагнення уникнути думок про власні вчинки, і бажання втекти від самотності або тривоги.

І що ж робимо ми, щирі батьки, які люблять дитину? А ми, зустрічаючись віч-на-віч із подібного роду поведінковими реакціями (серед яких різноманітні залежності, небажання вчитися, прагнення до соціальної й антисоціальної поведінки й т. ін., проблеми зі здоров’ям), голосно говоримо собі й оточуючим: «Боже, це така проблемна дитина»! Але ніколи не сумніваємося: «А може, просто це ми — проблемні батьки?»

ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ: