Дорогі й любимі мами, тати, дідусі, бабусі, учителі й вихователі!

Я вас дуже люблю й хочу, щоб ви мене теж любили. Насправді я намагаюся бути гарним, тільки це в мене ще не завжди виходить.

  1. Коли мене б’ють, мені не тільки боляче, але ще й страшно й дуже образливо. А якщо ви б’єте мене часто, то я просто звикаю. Іноді мені навіть простіше, щоб мене вдарили тому, що тоді все зрозуміло — більше кричати й карати не будуть. А іноді я злюся на вас, коли ви мене б’єте, адже не можу дати вам, дорослим, здачі. І тоді я можу влаштовувати «дрібні капості» тому, що мені боляче.

Тому краще все-таки не бийте мене. Я можу слухатися й без цього.

  1. Коли ви кричите на мене, я не знаю, що мені робити. Мені здається, що я навіть не чую вас. А потім я іноді хворію, хоча, напевно, це не тому. Я не розумію, чому не можна сказати мені спокійно, адже я ж ніколи не кричу на вас.

Тому краще не кричіть на мене. Адже ви не любите, коли кричать на вас?

  1. Коли ви не звертаєте на мене уваги, я почуваюся нелюбимим і нікому непотрібним. Мені здається, що вам байдуже, що зі мною відбувається. Ви не запитуєте в мене, як справи, а якщо й запитуєте, то не слухаєте мої відповіді. Ви розмовляєте по мобільному телефону, дивитеся телевізор, спілкуєтеся із друзями, ходите на роботу й у вас так мало часу залишається на мене. Ви пам’ятаєте, коли ми просто разом гуляли в осінньому лісі, розкидаючи жовті листочки? Або каталися з гірки на швидких санчатах? Або просто пили чай з бубликами на кухні й нікуди не поспішали?

Мені потрібно зовсім трішки — відчувати вашу любов і те, що я вам потрібний.

  1. Коли ви нехтуєте мною, то дуже образливо. Чому ви не запитуєте в мене, чи хочу я сьогодні йти в кіно? Чому ви робите ремонт у моїй кімнаті так, як це подобається вам? Якщо я ще маленький, то це не означає, що мені байдуже, у що я одягнутий. Я не хочу займатися танцями або грати на скрипці тільки тому, що у вас у дитинстві це не вийшло. Я не розумію, чому ви вирішуєте, з ким мені дружити, а з ким — ні.

У мене теж є своя думка, і я прагну, щоб ви зважали на неї.

  1. Мені неприємно, коли ви постійно порівнюєте мене з іншими дітьми, і я не розумію, чому я повинен читати так само швидко, як дочка тітки Олі або займатися боксом, як син сусідки. Коли ви мене порівнюєте, мені байдуже, я взагалі не хочу нічого робити. Я зростаю й постійно вчуся. І сьогодні в мене виходить значно краще, ніж учора. А ви цього чомусь не помічаєте.

Хочете порівнювати? Тоді порівняєте мене сьогоднішнього зі мною вчорашнім, і ви відразу зрозумієте, який я молодець.

  1. Мені боляче, коли ви мене постійно критикуєте. Я так намагаюся відповідати всім вашим очікуванням! Але ж усе відразу ні в кого не виходить. Так, мої пальчики мене ще не слухаються, але я докладаю зусиль. Так, задачу розв’язую не так швидко, як ви хотіли б, але ж я вчуся! Так, я не вмію ще швидко збиратися до школи, але ж колись зможу! І щоб у мене все вийшло, ви повинні вірити в мене, підтримувати й хвалити за мої досягнення. Тоді я виросту сильним, сміливим і впевненим. Постійна критика позбавляє мене змоги дорослішати.
  2. Для того щоб я чогось навчився, мені потрібно показати, як це робиться. І зробити разом зі мною. А потім постояти поруч, коли я вперше зроблю це сам. А потім похвалити мене, коли все насправді вийде. І не варто називати мене «незграбним», «недотепним», «нездатним» та іншими поганими словами.

З вашою підтримкою мені значно легше чогось навчитися. Так я швидше стану самостійним.