Одна з найгостріших тем у батьківських обговореннях — що робити з дуже неслухняними, буквально некерованими дітьми, на яких не впливають жодні покарання. Не меншою проблемою є підліткова некерованість у віці 13–17 років. На щастя, 9 з 10 таких дітей та підлітків «переростають» цей етап і стають цілком благополучними дорослими. Але як дожити до цього світлого майбутнього батькам, як знайти контакт з дитиною? Це можливо!

Чому дитина не слухається?

Перш за все з’ясуймо, чому одні діти після батьківської заборони неохоче, але зупиняються, а інші — ні. Спеціалісти називають другий випадок терміном «високий поріг фрустрації». Фрустрація у будь-якої людини відбувається, коли на шляху до мети вона стикається з непереборними перепонами; енергія, що була спрямована на втілення бажання, не знаходить виходу, і частково згасає, частково спрямована на інші справи. Можна сказати, що існує певний поріг витрачених зусиль, «не можу» («неможливо», «не можна»), після якого людина швидше відмовиться від мети, ніж докладатиме зусилля далі. І поріг цей у кожного різниться. Людина з дуже високим порогом фрустрації не зупиняється перед перепонами, прагне досягти мети попри все.

Карати та сварити — безглуздо!

Усі люди мають різну нервову організацію — так само, як зріст чи колір очей. Тому одній дитині достатньо раз сказати «ні» (і це не дуже добре — дорослих людей з низьким порогом фрустрації зупиняють найменші перепони!), іншій слід повторити декілька разів. А «важкій» дитині скільки не забороняй — немає сенсу. Енергія її бажань настільки велика, що вона просто не в змозі її здолати. Психіка просто не має такого механізму.

Розуміти це дуже важливо, щоб не виникало спокуси використовувати різні шкідливі «методи» на зразок фізичних покарань. Ще раз наголосимо: дитину з високим порогом фрустрації безглуздо карати, лупцювати, кричати на неї, вона плакатиме та ненавидітиме все, але лізтиме туди, куди задумала. Пізніше, через кілька років, вона переросте це, а потрібний механізм психіки сформується.

Як дійти злагоди з «важкими» дітьми

  1.     Заповнюйте час дитини цікавими справами. Головний ворог «важких» дітей — нудьга, від цього вони ладні вистрибнути у вікно, і це майже не перебільшення. Тому не чекайте, поки дитина вигадає собі справу сама, а постійно зацікавлюйте її якоюсь діяльністю. Дієвий лайфхак: значно простіше захопити дитину тією справою, якою ви захоплюєтеся самі (спорт, кулінарія, моделювання тощо). Вигадуйте щось, будьте цікавою людиною, і для дитини ваше слово стане законом автоматично, без примусу.
  2.     Не забороняйте, а перенаправляйте енергію у інше русло. Уявіть стрімку ріку: ваше «Сиди тихо! Не крутися!» — немов гребля впоперек потоку, і її обов’язково прорве. Відвертайте потік в інше русло, і краще завчасно. Проблемні ситуації зазвичай типові, виникають за схожих обставин, і їх можна попередити.
  3.     Пам’ятайте, що дитина не найгірша. Так, вона особлива, але якщо ви не перетворите її на ворога сварками, вона виросте яскравою, цілеспрямованою, сильною особистістю. У найвищому прояві — це характер героїв, учених, які роблять неймовірні відкриття, змінюють життя на краще.
  4.     Замість покарань висловлюйте власне ставлення. Для дитини батьки в будь-якому разі найголовніші люди, і вона, звісно, візьме до уваги, що матусі не подобається гучна музика опівночі та неприємно мити посуд за всіма. Але батьки, які сварять дитину, забороняють гуляти, віднімають гаджети тощо, не викликають таким чином у дитини бажання йти назустріч. Навпаки, починається протистояння, і кожна нова кара лише загартовує характер борця. Тому замість відлучення від комп’ютера краще просто висловити своє занепокоєння щодо фізичної активності дитини, і на вихідні вирушити разом у похід.
  5.     Не перейматися через те, що не загрожує. Усі небайдужі батьки намагаються навчити дітей регулярно прибирати кімнату, вчасно прасувати одяг, накривати на стіл (а не їсти котлети просто з каструлі!). Якщо зараз дитина розкидає речі та лінується мити чашку, то це не означає, що вона залишиться такою на все життя. Якщо ви самі — охайна людина, ваш приклад спрацює найкраще. За кілька років охайна поведінка ніби «ввімкнеться» без додаткових зусиль. Тож не сваріть через подібні дрібниці, побережіть нерви для справді важливих речей.

Сильні характери дітей частіше зустрічаються у сім’ях людей різних культур (мама й тато з різних країн), чи на межі історичних епох. Найголовніше для таких дітей — забезпечити їм адекватне навантаження, враження та стимули. Якщо їх буде замало, дитина бешкетуватиме, лізтиме на стінку та псуватиме нерви собі й усім. А якщо вдасться захопити дитину цікавими справами і гідно пережити кризові рік-два, вона стане чудовою, енергійною людиною.

ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ: