Деякі діти самі охоче розповідають про школу, але не всі. Є батьки, які скаржаться, що їхня дитина не любить розповідати про школу, тому вони змушені буквально витягувати з дитини інформацію. І зазвичай це відбувається саме тоді, коли трапляються якісь неприємності! Як же правильно ставити запитання, щоб дитина не замкнулася, а поділилася своїми почуттями та враженнями?

По-перше, більшості дітей для того, щоб вони все розповідали, необхідне батьківське заохочення до розмови. По-друге, якщо запитання є занадто узагальненим і абстрактним, то ви отримаєте вкрай невизначені та несподівані відповіді, що вас не задовольнять, або ж не отримаєте жодної відповіді, тому що дитина не зрозуміла ваші запитання. Так, наприклад, на запитання: «Як справи в школі?» — дитина зазвичай відповідає: «Добре», що нічого не означає. (Хіба й ви найчастіше не відповідаєте так на запитання знайомих про те, як справи, а при цьому за цим словом прихована ціла низка почуттів — утома, роздратування, байдужість, радість, щастя.)

Конкретизуйте питання

Подібною є ситуація із запитанням «Що нового в школі?». Найчастіша відповідь — «нічого». Але не тому, що ваша дитина не хоче вам відповісти, а тому, що просто вас не розуміє, бо запитання занадто розмите, і вона просто не вміє відповісти на нього, адже справді не відчуває і не помічає, щоб у школі з’явилося щось нове. Нове було б, якби змінилася вчителька чи до класу завітав новий учень тощо. Усе залишилося по-старому. Звісно, на таке запитання дитина може дати якусь несподівану відповідь на зразок: «Наш психолог постригся».

Щоб не виникало непорозумінь у спілкуванні, перш ніж ви розпочнете з дитиною розмову про школу, ви мусите самі визначити, що саме вас цікавить. А потім чітко і конкретно запитати дитину: «Чим ви займалися на уроці української мови (математики тощо)? Чи було тобі важко? Чи покажеш мені зошит?».

Запитуйте про різні події

Ваше зацікавлення не має обмежуватися лише тим, що дитина вчила в школі, воно має бути значно ширшим: «Що ти робив на перерві? Із ким грався?», «Чи почула ти якийсь новий жарт? Розкажи мені!», «Що робив (ім’я товариша, товаришки)?», «Що ти бачив дорогою додому?» тощо.

Щоб розмова з дитиною була повнішою, необхідно ставити такі запитання, на які дитина не зможе стисло відповісти, погоджуючись або заперечуючи. Запитання мають заохотити дитину розповідати і пояснювати свої відповіді.

Слухайте активно

Активно слухати означає:

  •        виявляти справжню зацікавленість до того, що розповідає дитина;
  •        не перебивати її, не наказувати, щоб говорила швидше;
  •        не критикувати;
  •        не докоряти, що говорить багато і незв’язно;
  •        заохочувати передавати свої думки й почуття;
  •        намагатися зрозуміти її по-справжньому і попросити пояснити те, що вам незрозуміло;
  •        не нав’язувати своїх думок;
  •        реагувати спокійно на речі, що вам не подобаються, з якими ви незгодні;
  •        не поспішати з порадами, як розв’язати проблему, про яку розповідає дитина (дозволити їй самій знайти рішення, дати їй час).

Активно слухаючи, ви допомагаєте дитині стати впевненішою, вона щиріше вам розповідатиме все, що з нею трапилося, і як вона при цьому почувалася. Також цим ви даєте зрозуміти дитині, що вам важливо те, що вона розповідає.

Інколи трапляється, що дитина не відповідає на ваші запитання навіть після дотримання всіх порад. Можливо, вона стомлена або має поганий настрій, ще не повністю звикла до школи чи просто не звикла виявляти свої відчуття. Тоді не потрібно наполягати на відповіді, адже дитина може сприйняти це як примушення. У такій ситуації достатньо обійняти її, додати трохи гумору й жартів, а до розмови повернутися згодом.

Грайте зі своєю дитиною в школу

Інколи потрібно докласти чимало зусиль, щоб подолати перепону між школою і домом, що дитина й далі сприймає, як два паралельні та різні світи. Один із найкращих способів цього досягти — гра.

Дитина любить бавитися. У грі вона найповніше виявляє свої емоції. Тож якщо ви візьмете участь у грі, крім того, що втішите дитину, ви можете багато чого дізнатися про «справжню школу». Нехай у грі дитина спершу буде вчителькою/вчителем, а ви — учнем.

Граючи у школу, ви швидко зрозумієте, які стосунки панують у класі, чи звикла дитина до класу, як поводяться інші діти, як поводиться вчитель/вчителька, що дитина робила впродовж дня або тижня. Неприємні події, що мучать дитину, вона може перенести в грі на когось іншого: вчителька насварила когось іншого (а не мене!). Але найкраще, що гра допомагає й самій дитині пристосуватися до багатьох складних ситуацій, виявити, чого вона боїться, позбутися неприємних емоцій і придумати, як розв’язати конфлікти. Що ж стосується батьківської ролі, то бавлячись разом, ви краще пізнаєте дитину і відповідно до цього правильно реагуватимете.

ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ: