Чи можна допомогти дитині досягнути успіху та навчити її доводити справу до завершення? Якщо вас цікавить таке питання, маємо гарну новину: наполегливість і завзятість — якості, що допомагають нам досягати довгострокової мети і почуватися щасливими — можна виховати.

Твердість характеру — це готовність не пасувати перед труднощами й щодня, щомісяця наполегливо працювати. Зрозуміло, є багато інших важливих якостей — наприклад, уміння контактувати з людьми, цікавість або доброта. Усі вони значущі в різних сферах життя. Але щодо особистих досягнень визначну роль відіграє твердість характеру.

Уже кілька років цю якість досліджує психолог Пенсильванського університету Анжела Чи Дакворт. Спочатку вона опитала старшокласників у школах Чикаґо й поспостерігала за їхнім навчальним процесом. Вона з’ясувала, що завзятість і наполегливість відіграють у досягненні успіху помітнішу роль, ніж талант і рівень інтелекту. Ще цікавіше, що твердість характеру часто обернено пропорційна величині таланту.

Анжела Чи Дакворт продовжила збирати інформацію й аналізувати дослідження інших психологів, які могли б пояснити, що робить одних людей завзятішими, ніж інших. Що заважає, а що допомагає розвинути цю якість?

Пропонуємо вашій увазі п’ять висновків, до яких вона дійшла. Вони адресовані насамперед батькам, адже сформувати настанову на завзятість і прищепити працьовитість найлегше в ранньому віці. Як саме?

  1. Навчити завзятості можна тільки завзятістю. Якщо ви прагнете, щоб дитина виросла наполегливою, зверніть увагу на те, що ви самі робите для досягнення своєї мети. Діти до певного ступеня копіюють поведінку батьків і матерів, часто прагнуть їх наздогнати й перегнати. Але відбувається це тільки тоді, коли батьки намагаються підтримувати рівновагу між вимогливим і підтримувальним стилями виховання. Між повагою й любов’ю, з одного боку, і дотриманням чіткої дисципліни — з іншого.

Дитина, яка відчуває батьківську підтримку й повагу, могла б сказати так: «Я знаю, що батьки допоможуть, якщо в мене виникнуть проблеми. Вони багато зі мною розмовляють. Вони вважають, що я маю право на свою думку, поважають мій особистий простір і надають мені певну волю».

Приклад завзятості можуть демонструвати не батьки, а інші авторитетні дорослі.

Дитина вимогливих батьків могла б сказати так: «Мої батьки вважають, що я маю дотримувати правил, заведених у родині. Вони підказують мені, як я можу зробити щось краще. Коли я припускаюся помилки, батьки мене не карають. Вони очікують, що я все робитиму якнайкраще, навіть якщо це дуже важко».

Американський психолог Бенджамин Блум з колегами, працюючи з відомими атлетами, художниками й ученими, звернув увагу на ефективність сполучення цих стилів.

За його словами, практично усі вимогливі, але люблячі батьки були «прикладом робочої етики, самі показували, як потрібно працювати, докладали зусилля для успішного завершення справи, якою займалися, завжди вважали, що спочатку робота, а розваги потім, і особистим прикладом демонстрували дітям необхідність завзятої роботи заради досягнення далекої мети».

Більшість батьків уважали зовсім природньо дозволяти дітям займатися улюбленою справою. До речі, приклад завзятості, а також підтримувально-вимогливого стилю виховання можуть демонструвати не батьки, а інші авторитетні дорослі — учителі, брати, бабусі та дідусі, тренери.

«Не всі завзяті й успішні люди, у яких я брала інтерв’ю, мали мудрих батька з матір’ю,— зауважує Анжела Чи Дакворт.— Але всі пригадали яку-небудь людину, яка з’явилася в потрібний час, надала підтримку, додала сміливості й спонукала на великі справи».

  1. Вірити в розвиток. Для виховання завзятості важливо вірити в можливість змін, у те, що кожна людина здатна поліпшити свої розумові здібності. Орієнтувати себе й своїх дітей на розвиток запропонувала Керол Двек, професор Стенфордського університету.

Її експеримент засвідчив: коли діти вивчають роботу мозку й розуміють, що він змінюється й росте у відповідь на випробування, вони з більшою ймовірністю завзято продовжать почате після невдачі. Вони не вірять, що невдача — це постійний стан.

І навпаки, люди з фіксованою настановою («ніхто не має сил підвищити свій інтелект») схильні вважати невдачу як доказ, що вони найгірші. Вони частіше облишають розпочату справу й швидше зневіряються в собі.

  1. Відвідувати додаткові заняття. Балетна студія, театральний гурток, секція баскетболу, гра на піаніно… Будь-яка організована діяльність (крім дитячого садка або школи), якою керує дорослий (в ідеалі вимогливий, але уважний!), сприяє розвитку твердості характеру.

Анжела Чи Дакворт підкреслює, як важливо, щоб у цьому занятті сполучалися дві ознаки — складність і радість: «Коли діти займаються спортом, грають на музичному інструменті або репетирують сцену в спектаклі, вони відчувають водночас складність і радість цієї діяльності. У їхньому житті немає іншого виду діяльності, що гарантовано був би складним, але водночас мав би внутрішню мотивацію. Наприклад, учитися в школі непросто, але не всім дітям це подобається. Писати СМС друзям цікаво, але зовсім не складно. А от що можна сказати із приводу занять балетом? Балет може виявитися й складним, і цікавим водночас».

Також принципово важливо, щоб ці заняття тривали довго, адже завзятість проявляється в цілеспрямованій дії, що має довгостроковий результат. Психолог Колумбійського університету Марго Гарднер провела цікаве дослідження впливу багаторічних позакласних занять на учнів. Вона відстежила життя 11 тисяч американських підлітків доти, поки їм не виповнилося 26 років.

Її висновок: у дітей, які відвідували будь-який гурток або секцію два роки, а не один, шанси заробляти більше грошей після коледжу були значно вищими. Цікаво, що рід позакласних занять не мав жодного значення. Головне — щоб ці місяці занять увінчалися якимось результатом.

  1. Ростити завзятість зсередини. Дорослому, який занадто рано й часто облишає розпочате — будь то заняття спортом або часта зміна місць роботи,— «напрацювати» витримку й завзятість складніше, ніж дитині. Однак це можливо, причому розвивати цю якість можна як зсередини, так і за допомогою свого оточення.

Із чого складається внутрішня робота над собою?

Розвиток власних інтересів, пошук справи, що може стати покликанням, пристрастю.

Освоєння нових навичок, пошук завдань, що перевищують можливості.

Пошук мети, що є вищою за особисті інтереси.

Прагнення вірити, навіть якщо здається, що нічого вдіяти не можна.

  1. Знайти оточення, у якому цінують завзятість. Керівники, тренери, наставники, друзі — люди, які мають твердий характер, теж здатні допомогти нам стати наполегливішими. Знайдіть групу, команду, колектив, де завзятість культивують, і приєднайтеся до неї.

Якщо ви керівник і прагнете, щоб співробітники вашої організації стали наполегливішими, створіть і підтримуйте культуру завзятості. Культура й середовище, у якому ми живемо (або з яким себе асоціюємо), на нас значно впливають.

За деякий час (і відповідних обставин!) цінності й норми співтовариства, до якого ми належимо, стають нашими власними. Поступово фраза «Ось так ми тут робимо, і ось чому» перетворюється на «Ось так я роблю, і ось чому».

Як навчити дитину не пасувати перед труднощами?

ПРАВИЛО СКЛАДНОЇ СПРАВИ

У своїй родині Анжела Чи Дакворт підтримує «Правило складної справи», що допомагає всім членам родини проявляти завзятість в обраному занятті. Воно містить чотири пункти.

  1. Усі, включаючи маму й тата, повинні займатися якою-небудь складною справою. Складна справа — це те, що вимагає щоденної свідомої практики. Мама займається дослідженнями в психології та йогою. Тато намагається бути успішнішим забудовником і бігає щоранку. Старша дочка Аманда своєю складною справою обрала гру на піаніно. Молодша, Люси, займається балетом.
  2. Облишити справу можна — але не раніше завершення навчального року або ігрового сезону, або поки є оплачені уроки. Починаючи займатися чим-небудь, не можна облишати до того, як ти чогось досяг. Необхідно завершувати те, що розпочав. Не можна облишати лише тому, що вчитель на тебе накричав або заняття заважають отримати задоволення в чомусь іншому. Не можна облишати в день, коли все летить шкереберть.
  3. Кожний сам вибирає свою складну справу залежно від інтересів.
  4. У старших класах з’явиться четвертий критерій: кожна дівчина повинна займатися ще однією справою або продовжити те, чим вона вже займається (піаніно й віолончель), принаймні, ще два роки.

ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ: