Нашi книги для гармонійного розвитку Вашої дитини

Як навчити дитину будувати власні психологічні кордони

Фізичний кордон тіла — це шкіра, що захищає внутрішні органи. Тільки ви маєте право розпоряджатися власним тілом. Але є ще психологічний кордон, зокрема власний час, думки, бажання, наміри. І захищати їх слід не менше. Саме від навичок утримувати чи розкривати власні кордони залежить уміння відмовляти, легко зближуватися з людьми, припиняти неприємні стосунки та взагалі стратегія взаємин між людьми. Коли ж починати виховувати особисті кордони і як це зробити?

Виокремлення психічного «я»

Починати виховувати в дитини волю та відчуття власних кордонів можна від славнозвісної «кризи трьох років». Цей термін зумовлений самою природою. Дитина усвідомлює власну окремість від матері та навколишнього світу, вивчає свої фізичні можливості та починає намагатися зробити все сама. Тож не обмежуйте її у цьому прагненні, допомагайте на перших кроках незалежності!

А раптом дитина припиняє слухатися батьків?

Ні, не припинить, якщо виховувати правильно. Особисті кордони побудовані на розумінні того, за що особистість відповідає та чим володіє. Тож перше, що варто зробити,— це чітко обумовити, за що відповідальна дитина (ураховуючи можливості її віку), а що — у вашій компетенції.

Як встановити особисті кордони з власною дитиною

  •        Складіть перелік обов’язків та правил поведінки. Розробіть цей список разом, усією сім’єю — всі її члени мають дотримувати одних стандартів. Можна навіть написати ці правила на аркуші чи роздрукувати, щоб вони завжди були на видноті,— це буде своєрідна «Конституція» вашої сім’ї. Сюди можна вписати хатню роботу, кількість прогулянок, час користування комп’ютером тощо. Обов’язково поясніть дитині, що відтепер вона вже доросла, що дотримувати правил необхідно — і які саме обмеження будуть накладені за їхнє невиконання.
  •        Конкретизуйте. Завжди чітко називайте конкретні факти, що вас непокоять просто зараз. Неправильно: «У тебе завжди у кімнаті безлад! Коли ти вже подорослішаєш!». Правильно: «У тебе в кімнаті одяг лежить на підлозі. Я дуже невдоволена, адже це порушує правила, про які ми домовилися. За наступні п’ять хвилин ти повинен зібрати речі з підлоги, інакше жодних комп’ютерних ігор сьогодні».
  •        Навчіться відмовляти дитині. Відмова — це найбільш дієвий спосіб встановлення психологічних кордонів, і якщо ви вже відмовили, жодні істерики не повинні впливати на ваше рішення. Але не забувайте мотивувати відмову: не «тому, що я так сказала», а «тому, що у складі чіпсів міститься підсилювач смаку, шкідливий для здоров’я».
  •        Стежте за власними кордонами. Оскільки ви є головним прикладом для власної дитини, варто впевнитися, що ви добре контролюєте свої психологічні кордони, самі вирішуєте, для кого їх відкривати, а для кого — ні. Для цього чесно дайте собі відповіді на декілька запитань. Наскільки часто ви ставите власні потреби на друге місце після потреб інших членів сім’ї? Знайоме вам відчуття провини, коли купуєте собі щось дороге, або йдете розважатися з друзями? Чи є у вас вільний час — тільки ваш, а не спільно з іншими членами сім’ї? Пам’ятайте, що навіть з найближчими людьми не повинно бути повного злиття.

Пастка для батьків № 1

Пастка полягає у впевненості батьків, що вони «знають, як краще», зокрема як годувати, одягати, виховувати. Це так, але тотальний контроль над життям дитини заважає сформувати власну волю. Завжди тиха та слухняна дитина — це не ідеал, а небезпечний симптом! Симптом того, що особистість скута, притиснута сімейними правилами.

Діти, яких привчили до сліпої слухняності, легко стають жертвами шахраїв, а на роботі працюють за трьох, бо бояться відмовити колегам. Через це вони весь час живуть у тривозі, що провокує фобії, нервові розлади. Жодні люблячі батьки не хочуть для своєї дитини такої долі, еге ж?

Пастка для батьків № 2

Можлива й протилежна ситуація: батьки дозволяють дитині все та нічого не вимагають. А якщо й намагаються щось заборонити, то після двох-трьох істерик поступаються. Така дитина зростає без розуміння чужих особистих кордонів, тож і надалі в житті вимагатиме від людей задовольняти свої примхи, не зважаючи на інтереси інших. Годі й говорити, що це також призводить до проблем на роботі та в особистому житті. А найгірше, що така поведінка — це та сама залежність. Людина вимагає від близьких того, що має робити сама, але не спроможна, адже не привчили.

Кінцева мета

У перспективі на момент повноліття ваша дитина повинна сама відповідати за такі особисті речі:

  •        гігієна;
  •        одяг, зовнішній вид;
  •        порядок на тій житловій площі, де вона мешкає;
  •        вибір продуктів харчування та їхнє приготування;
  •        шлях власного розвитку, навчання;
  •        мрії та плани на майбутнє життя;
  •        вибір друзів та кола спілкування, особисте життя.

Тож навіть якщо до повноліття ще далеко, розплануйте, у якому віці які обов’язки передати дитині.

Підказка: правильно вихована дитина вже у підлітковому віці 13–14 років здатна відповідати за всі наведені пункти.

Зворотній дзвінок



Нажаль Ви не можете одночасно купити електронну та друковану версії книг. Завершіть будь ласка купівлю одного виду товару, а потім перейдіть до іншого. Дякуємо!