Невидимий приятель дитини, що існує лише в її уяві, часто лякає серйозних, раціональних дорослих. Але фантазія малюка — зовсім інша царина, бо вона є важливим компонентом розвитку мислення. Психологи стверджують, що у віці 3–6 років уявні друзі є цілком нормальним явищем: дослідження у різних країнах виявили, що їх вигадують від 45 до 65 % дітей. Як же поводитися батькам і де межа, за якою варто починати непокоїтися?

Як реагувати?

У жодному разі не варто сміятися; звинувачувати малюка у брехні; критикувати бурхливість уяви дитини; забороняти дружити з невидимим приятелем; запевняти, що це маячня та божевілля. Інакше малюк замкнеться і припинить ділитися з вами думками, або почне справді вважати себе божевільним.

Реагувати на таких «друзів» слід так само, як на звичайні іграшки малюка під час гри. Можна трохи підіграти дитині, якщо невидимий друг сидить на стільці посеред коридору, попрохати його посунутися. Насправді дитина відмежовує реальність та вигадку.

Іноді малята звинувачують невидиму істоту у власних провинах — мовляв, це лисичка Оксанка розбила вазу, чи гномик Микита викинув у вікно зошит з домашнім завданням. Природно, що дитина так намагається захиститися від батьківського гніву, тому сварити її немає сенсу. Краще поясніть, що, незважаючи на хуліганство Микити, до школи завтра йти дитині, тому домашнє завдання потрібно виконати — а Микита нехай завітає на гостину пізніше. Так ви привчите дитину брати відповідальність на себе.

Коли непокоїтися?

Ураховувати потрібно кількість фантазій та їхній зміст. Якщо дитина майже весь реальний світ прагне замінити вигаданим, доцільно придивитися, чи має вона проблеми зі спілкуванням, тривоги. Дитину може лякати справжній світ з його труднощами, тому вона почувається незахищеною та безпорадною, потребує уваги.

Коли дитина весь час розповідає про уявну собаку, не слід бути генієм, щоб здогадатися, що вона хоче мати хатнього улюбленця.

Часом вигадані друзі з’являються у дітей старше 6–7 років. Подібні фантазії є захисним механізмом, що допомагає психіці оговтатися від стресу після тяжких подій: смерть рідних, розлучення батьків.

Якщо ж дитині понад 7 років і жодних тяжких стресів у останній рік-два не траплялося, варто відвідати психолога.

ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ: