Наші діти мовби віддзеркалюють нас. Вони несуть у життя те, що ми в них закладаємо: цінності, стереотипи поведінки, навіть окремі фрази. І якщо батьки не хочуть, щоб 10–15 років потому доросла вже дитина кричала на них, постарілих, потрібно зараз утримуватися від подібної поведінки. Читайте далі, як утримати емоційну рівновагу, та що робити, коли стриматися не вдалося.

Попри всі теоретичні знання, усі прочитані книжки та форуми, кожна з нас припускається помилок у вихованні. Чимало таких помилок ми скоюємо через емоційну нестриманість, зміни настрою, адже жінок змалечку виховують емоційнішими. Ми знаємо, «як правильно», але в той момент, як  накопичене за день роздратування вкупі з втомою вибухає бомбою, забуваємо все прочитане і діємо як виходить. Знаємо, що не можна кричати на дитину, шльопати її, але не витримуємо. Після покарання з’ясовується, що дитина не винна, і цукерки на столі насправді з’їла кішка.

Що робити, коли відчуваєш неправоту перед дитиною?

Спершу, звісно, заспокоїтися. Це можна зробити такими банальними експрес-методами, як вдихнути-видихнути, чи полічити до десяти (чи скільки потрібно). А потім — перепросити у дитини, і якнайшвидше. Пояснити чесно, що мама стомилася, у неї було багато проблем, тому не стрималася.

Це важко — перепрошувати у дитини, але необхідно, незважаючи на її малий вік. Не бійтеся за батьківський авторитет: він від цього нікуди не дінеться. А стосунки з дитиною тільки поліпшаться, бо дитина зрозуміє, що ви її любите, що ваше ставлення до неї не змінилося.

Настанова «я старше, тому я права» безнадійно застаріла! Оскільки нинішні матусі (сподіваємось!) прагнуть виховати дитину мислячою, розумною особистістю, подібне авторитарне пригнічення має зникнути з авторитарним суспільством.

А якщо минуло багато часу?

Коли ми щось робимо, то вважаємо, що саме так буде краще. І тільки з часом іноді розуміємо, що вчинили неправильно, несправедливо стосовно дитини: надміру суворо покарали за дрібну взагалі-то провину, сварили та не відпускали до друзів через річні оцінки, що видалися неважливими… Що ж робити?

Слід визнати факт, і більше не звинувачувати себе. Так, пробачте себе. Кожен має право припуститися помилки. Відчуття провини є руйнівним для психіки. Воно ні до чого не веде. Краще подумати, який висновок можна зробити, як виправити ситуацію. Головне — це ваша любов до дитини та позитивна налаштованість. Ви зможете наступного разу стриматися.

Як вийти з-під влади емоцій? Реакції та проактивність

Потрібно тренуватися не підпадати під владу емоцій. Абсолютна більшість людей живуть за принципом «подразник — реакція». Тобто дитина розбила вікно (подразник) — батьки кричать та карають (реакція). Протилежною по суті та більш бажаною є проактивність.

Проактивна людина сама обирає, як реагувати на подразник — ситуацію, нову інформацію тощо. Проактивна мама не просто кричатиме від роздратування, а обиратиме такий спосіб висловити незадоволення, щоб не травмувати дитину, і водночас забезпечити виховний процес.

Звісно, якщо ми незадоволені поведінкою дитини, то це не потрібно приховувати. Але варто висловлювати незадоволення стримано: «Я засмучена твоїм вчинком», «Я не очікувала від тебе…», «Я ніяковію від того, що ти… ». У таких формулюваннях ми відкриваємо своє ставлення до скоєного. Важливо уникнути особистої оцінки дитини, не казати їй: «Ти поганий/а».

Вчиняючи так, ми демонструємо дитині, як слід поводитися в конфліктних ситуаціях, прищеплюємо їй норми поведінки.

Як бути проактивними? Оскільки це здатність підкорювати перші імпульси цінностям, варто завжди пам’ятати ці цінності. Розуміти, навіщо робити певну справу, глибоко усвідомлено ставитися до власного життя.

Релаксація як захист від батьківських помилок

Так само, як для підтримання тіла потрібно призначати час на фізкультуру, так і для психіки слід виокремлювати час на релаксацію.  Це не обов’язково довго: як і для зарядки, достатньо 10–15 хвилин. Усамітнення, розслаблення м’язів, уявлення прекрасних образів, спокійна музика та дихальні вправи за смаком — ось запорука спокою впродовж дня, коли малюк знову щось утне, переверне чи впаде сам.

Також радимо хоча б час від часу виконувати релаксаційні вправи разом з дитиною. А якщо ви в чомусь помилилися, не стрималися, дитина емоційно віддалилася, сумісна релаксація після примирення буде чудовим способом налагодити контакт, стосунки.

Коли дитина бачить, що її матуся — жива людина, яка припускається помилок, але вміє їх визнавати й виправляти, це значно корисніше, ніж удавана безгрішність.