Нашi книги для гармонійного розвитку Вашої дитини

Що таке емоційна зрілість батьків?

Юридично та фізично батьки — це люди, у яких є діти. Але психологічне поняття батьківства є значно ширшим. Свідомі батьки вміють ухвалювати рішення, відповідають за нове життя, а головне — можуть бути надійною опорою дитині фізично, фінансово та емоційно. На жаль, саме емоційний компонент часто страждає: гроші порахувати легше, ніж зрозуміти свої почуття та справжні потреби. Як же виглядає здорова емоційна опора для дитини і які проблеми виникають із нею?

Особистісна емоційна зрілість проявляється у здатності забезпечити дитині повноцінне безтурботне дитинство. Емоційна складова безтурботності — можливість завжди звернутися до дорослого з будь-яким питанням, відчуття дитини, що її почують, зрозуміють, підтримають за будь-яких умов, що її люблять. Це дає дитині можливість розвиватися, активно пізнавати світ і радіти буттю, радісне бажання творити та досліджувати світ.

Батьки демонструють дитині модель взаємин

Дитина сприймає маму й тата як усесильних, мудрих, найпрекрасніших. Залежність дитини від такого люблячого дорослого — єдиний здоровий вид залежності. У його рамках дитина бачить, як батьки долають труднощі, та вчиться сама їх долати. З роками батьки дедалі повніше розділяють своє життя з дитиною, включають її до нього крок за кроком.

Дитина успішно дорослішає тоді, коли бачить перед собою здорову модель дорослішання батьків! Тоді дорослішання сприймається не як тягар, а як цікавий досвід. Дитина вчиться повним життям проживати кожен віковий період.

На жаль, якщо майбутніх батьків у дитинстві засуджували, сварили, принижували, їм значно важче побудувати здорову модель батьківства. Щоб дати дитині взаємини, сповнені тепла та поваги, слід спочатку десь їх отримати. Якими є наслідки, якщо люди стали батьками, але емоційно не готові до цієї ролі?

Типи емоційно незрілих батьків

Психолог Ірина Млодик виокремлює три поширені типи батьків, які особистісно так і не дозріли до батьківства.

Тип 1. «Дорослішай швидше»

Такі батьки (це може бути і мама, і тато, й обидва) моментально стомлюються від своєї нової ролі, бо не готові до неї. І все, чого вони прагнуть, — щоб дитина швидше подорослішала, щоб позбутися цього тягаря. Головне завдання дитини у такій сім’ї — не плутатися під ногами. Від неї вимагають задовольняти батьківські потреби. Так вона звикає, що повинна догоджати батькам, щоб заслужити їхнє схвалення.

Що чекає на дитину з такої сім’ї? Їй дуже важко вивільнитися, відокремитися від таких батьків. По-перше, вона підсвідомо прагне догодити нарешті так, щоб хоч у тридцять-сорок років нарешті отримати всю любов, недоотриману в дитинстві. По-друге, ролі наче міняються: дитина вважає, що емоційний стан батьків залежить від неї, тому не може їх облишити (хоча всі учасники ситуації — давно дорослі люди, мають піклуватися про свій стан самостійно).

Тип 2. «Я ладна ради тебе на все»

Частіше це матері, хоча й татусів це стосується. Вони прагнуть дати дитині все те, що самі не отримали у дитинстві, захистити від того, від чого не захистили їх у свій час. Що у цьому поганого? Через те, що ці батьки не розібралися з власними дитячими травмами, вони бачать у дитині не окрему особистість, а проекцію своєї «внутрішньої дитини». Свої переживання застять їм справжнє становище, тому батьки не бачать справжніх потреб дитини, не задовольняють їх.

Природно, що через якийсь час батьки помічають, що їхні діти чомусь не задовольняються, попри всі зусилля. Що вони ниють, вимагають чогось, хоча здавалося б, усе життя їм уже віддано. Особливо це гірко розуміти матерям, які частіше відмовляються від кар’єри та розваг. Ідеальна картинка материнства розсипається, матуся починає кричати, вибухати злістю на невдячних дітей і на себе, що «не змогла».

Що чекає на дитину з такої сім’ї у майбутньому? Вона до сивини несправедливо почуватиметься винною, бо «на неї все життя поклали, а вона…». І часто вона не може нормально відокремитися від батьків, бо через надмірну опіку їй бракує достатньо досвіду у самостійному подоланні проблем.

Тип 3. «Ти мені винен»

Типова проблема для тих, хто сам залишився без опіки в ранньому дитинстві, і тепер має своїх дітей, хоча психологічно до цього не готовий. Дитину виховують бути винною батькам, ніби її природна роль — служити та догоджати. Будь-які власні бажання дитини, як і в попередньому випадку, оголошують егоїзмом та невдячністю. Але тут батьки не квапляться захищати дитину від чиїхось нападів, а навпаки, пристають на сторону зовнішньої системи: освітньої установи, релігійної общини, сім’ї, сусідів. Дитина винна вже самим своїм існуванням.

Як боротися з негативним психологічним «спадком»? Це тема для окремої статті. Але жодна людина не є заручником власного дитинства. Секрет у тому, щоб доросла людина усвідомила себе окремою особистістю, яка керує своїм життям сама. Тоді вона здатна вирішити, що з досвіду батьків узяти у власне життя, а що залишити у спогадах.

Зворотній дзвінок



Нажаль Ви не можете одночасно купити електронну та друковану версії книг. Завершіть будь ласка купівлю одного виду товару, а потім перейдіть до іншого. Дякуємо!