На початку ХХI століття нам потрібні були багатомільйонне фінансування й п’ять років роботи в одному із найпрестижніших медичних центрів світу, щоб «відкрити» те, про що всі матері, багато батьків і всі самки ссавців знали завжди: немовляті необхідний фізичний контакт із матір’ю, щоб розвиватися. Хто ж навів професора Шонберга і його колег з університету Дюка (США) на цю несподівану думку? Жінка, яка всього лише прислухалася до голосу серця.

У 80-ті роки прогрес у галузі неонатальної реанімації дав можливість рятувати дуже недоношених дітей. У спеціальних інкубаторах-кувезах можна було з великою точністю створити умови, необхідні для підтримання життя в «креветочках», як їх ласкаво називали практиканти. Але з’ясувалося, що нервова система недоношених дітей не витримує гігієнічних маніпуляцій медичних сестер. Тоді навчилися доглядати за дітьми, не торкаючись їх, а на кувезах почали вішати табличку: «Не торкатися!».

Розпачливі крики немовлят іноді розривали серце навіть найбільш загартованим медикам, але ті, дотримуючи дисципліни, їх ігнорували. Тільки незважаючи на ідеальні температурні умови, регульований рівень кисню й вологості, синє світло, вигодовування, виміряне з точністю до міліграма, немовляти не росли. Чому ж в умовах, наближених до ідеальних, природа відмовлялася виконувати свою роботу?

Лікарі й дослідники дивувалися й заспокоювалися: адже, зрештою діти, які вижили, залишивши інкубатор, швидко набирали нормальну вагу. Так було до того дня, коли їм раптом здалося, що деякі діти в кувезах начебто почали рости. Однак у їхніх медичних картах нічого не змінилося.

Без фізичного контакту в кожній із клітин частина генома припиняє працювати, і тіло впадає у своєрідну сплячку.

Клініцисти провели розслідування й з’ясували, що за дітьми, які почали рости, доглядала нічна медсестра, яка нещодавно отримала цю роботу. Молода жінка зізналася: вона не змогла витримати криків своїх підопічних. Для того щоб заспокоїти їх, почала гладити малят по спинці. Спочатку з побоюванням, тому що це було заборонено, а потім, не помітивши жодної негативної реакції, дедалі впевненіше.

Професор Шонберг і його команда підтвердили ці результати в ході експерименту, проведеного на дитинчатах пацюків. Вони довели, що без фізичного контакту клітки організму не розвиваються: у кожній із клітин частина генома, відповідальна за виробництво ензимів росту, припиняє працювати, і тіло впадає у своєрідну сплячку. Якщо ж гладити щурят по спині, вироблення ензимів — а отже, і зростання — відновлюється. Висновок: фізичний контакт є необхідним фактором зростання.

Тим часом варто поцікавитися про наслідки цього «відкриття». Не чи чекати нам у найближчому майбутньому появи кувезів з електронною рукою, що пестить у відповідний час? Хіба що раніше інша група вчених зробить нове відкриття того самого масштабу. Я вже бачу великі газетні заголовки: «Любов — фактор першочергової важливості…»

ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ: