Нашi книги для гармонійного розвитку Вашої дитини

Перші кроки малюка: як допомогти, а не зашкодити

У віці 9 місяців малюк уже вміє підводитися, підтягуючись за обмежувальні жердини свого ліжечка або за краї важких меблів. Настає час для перших кроків! Щоб забезпечити правильне формування опорно-рухової системи, слід уважно відстежувати етапи розвитку ходи та дотримувати правил безпеки для дитини.

Спочатку малюк учиться «крейсувати» вздовж того предмета, за який тримається. Він перекладає по опорі водночас обидві руки, а згодом переміщує у тому самому напрямку одну ногу. Відірвати від опори навіть одну руку він поки що боїться.

На наступному етапі «крейсування» стає дещо іншим, а малюк почувається значно впевненіше. Він стоїть уже на деякій відстані від опори, вага його тіла цілком припадає тільки на ноги, а руки потрібні йому лише для підтримування рівноваги, причому він пересуває їх уже не водночас, а поперемінно, хрест-навхрест. До кінця цього етапу переміщення рук та ніг стануть ритмічними.

Забезпечте правильне ходіння дитини уздовж опори

Розташуйте меблі в кімнаті за можливості таким чином, щоб у дитини були «маршрути», якими вона зможе ходити, тримаючись постійно за щось руками.

Педіатри не радять користуватися ходунками, але якщо вони є, час відмовлятися від них. Нехай дитина вчиться користуватися власними ногами!

Немає жодної потреби в тому, щоб водити дитину квартирою спочатку за обидві руки, а потім за одну. Але ви навряд чи зможете стриматися і не спробувати. У такому разі запам’ятайте головне правило!

Ø Кисті дитини (а відповідно, і ваші пальці) не повинні підніматися вище за її плечі! Дитина не повинна висіти на ваших руках, вона має спиратися на них. Інакше вона не тренуватиме свій вестибулярний апарат і не навчиться утримувати рівновагу.

Ви можете також обережно відводити свої руки вперед, нахиляючи тільце дитини таким чином, щоб вона ступила крок. Доведеться подорожувати за дитиною, зігнувшись дугою, але тільки в такій позі ви допомагаєте дитині вчитися ходити, а не збиваєте її з пантелику.

Етапи формування навички ходи

  1.     Мобільність малюка збільшується, бо він опановує навичку долати невеличкі відстані між опорами. Якщо меблі розставлені зручно для нього, то він може пересуватися всією кімнатою, переходячи від софи до серванта, від серванта — до стільця тощо. Найголовніше, щоб відстань між предметами не перевищувала довжини його витягнутих рук: опустити обидві руки водночас він поки що не може.
  2.     На цьому етапі дитина робить перші кроки, не тримаючись ні за що руками. Тепер вона вже долає відстань, що є значно більшою, ніж довжина її руки: тримаючись однією рукою за певну опору, вона робить крок у напрямку другої опори, опускає руку, робить ще крок і хапається за нову опору… Хоча здебільшого вона пересуватиметься, тримаючись за щось руками, але іноді, не знаходячи опори, робитиме два-три самостійні кроки.
  3.     На цьому етапі дитина повністю навчиться ходити самостійно. Поки що вона часто зупинятиметься, щоб перепочити біля певного предмета, але, вирішивши пройти кімнатою, вона рухатиметься по прямій, незважаючи на те, є на її шляху опора чи немає.

Забезпечте безпеку для малюка

Перевірте, чи не може дитина дістати щось небезпечне з висоти свого нового зросту, чи упустити зненацька щось важке. Простежте, щоб з обіднього столу не звисала скатертина, дитина неодмінно за неї вхопиться і стягне на підлогу.

Подумайте, куди ви ставитимете чайник з окропом, гарячі каструлі або сковорідки (доречніше залишати їх на дальніх конфорках плити). Майте на увазі, що дитина швидко навчиться піднімати руки над головою і «наосліп» мацати ними по столу. Тому будь-який посуд повинен розташовуватися від краю столу на відстані мінімум 20 см. Якщо меблі мають гострі кути, об які може вдаритися дитина, закрийте їх повстяними накладками.

Вселяйте упевненість

Окрім безпеки дитини, ваше основне завдання: запевнити її у власних силах.

Якщо малюк упав, але забився не сильно, він, швидше за все, обернеться до вас, щоб дізнатися: варто лякатися чи ні. Якщо у цей момент матимете перелякане обличчя, то гучний плач забезпечений. Тому ласкаво посміхніться дитині й скажіть щось на зразок: «Усе гаразд. Можеш встати та йти далі».

Якщо ж малюк насправді забився, він починає плакати відразу, не питаючи поглядом «дозволу» у мами. У цьому випадку його слід пожаліти та заспокоїти. Не варто говорити: «Адже тобі не боляче!», тому що це не правда. Не варто казати: «Адже ти не боїшся!» — це вирішувати самій дитині. Зате доречно запевнити дитину, та й себе теж, що всі падають, навчаючись ходити. Найімовірніше, що дитина не зрозуміє ваших слів, але вона відчує співчуття та впевненість у вашому голосі.

Будьте готовими до того, що після відчутного падіння дитина на декілька днів, а то й тижнів відмовиться ходити. Це її право. Не примушуйте її робити те, до чого вона ще не готова. Усі діти падають і всі рано чи пізно починають ходити.

Зворотній дзвінок



Нажаль Ви не можете одночасно купити електронну та друковану версії книг. Завершіть будь ласка купівлю одного виду товару, а потім перейдіть до іншого. Дякуємо!