Пам'ятка для дорослих дітей: мама не зобов'язана | 4Mamas

Нашi книги для гармонійного розвитку Вашої дитини

Пам’ятка для дорослих дітей: мама не зобов’язана

У статтях про психологічну сепарацію (відділення) дітей від батьків ми чимало говорили про матусь, які бояться відпустити дитину, прив’язують до себе через надмірну тривожність чи жагу почуватися потрібною. Але є й інша сторона — діти, які не хочуть відпускати батьків. За паспортом вони вже давно повнолітні, але ментально так і не пережили підлітковий бунт, тому продовжують чекати від батьків «виконання обов’язку». Не можуть прийняти, що мама не зобов’язана… Як це?

Дитяча всемогутність

Усе починається з почуття так званої дитячої всемогутності. У перші роки життя дитині цілком природно ввижається, що весь світ існує заради неї: її годують, опікують, розважають. Пізніше малюк стикається з першими обмеженнями. Виявляється, що у світі є багато інших людей, не всі іграшки належать малюкові, що у мами є інші справи, окрім його розважання. І дитина, переживши це розчарування, переносить усемогутність на батьків.

Перебувати поруч з усемогутньою люблячою фігурою приємно. Спокійно, затишно… Навіщо ж віддалятися у цей холодний, непривітний світ? Фізично така дитина навіть може проживати окремо від мами, але настільки прив’язана до неї емоційно, що по кілька разів на день телефонує, пише — і взаємини з усіма іншими людьми «чомусь» не складаються.

І навіть коли стосунки з батьками холодні, сповнені болючих переживань, їхня доросла дитина досі сподівається, як у п’ять років, що ось-ось вона ще постарається, «стане хорошою» і нарешті заслужить батьківську ласку, отримає бажане тепло.

Свій шлях

Саме для відокремлення потрібні бунт, знецінення усього батьківського — щоб зрозуміти, хто ти, де твій шлях і місце в цьому світі. Саме тому в батьківському домі стає тісно, задушливо, нестерпно, щоб легше було вирватися, зробити власний вибір і почати тільки своє життя.

Уявити, що батьки не зобов’язані

У головах дітей навіть після повноліття іноді закладений стереотип «батьки зобов’язані любити та піклуватися». Іноді навіть уявити складно на мить, що вони, зрештою, вже не зобов’язані. Так, хтось з мам і тат уміє піклуватися, це може бути талант від природи чи набута риса характеру. А хтось з батьків може просто привести у світ, подарувати життя — і все, а більше вони не здатні дати. І це даність, яку слід прийняти: пережити гнів, образу, сум, безсилля, і жити собі далі. Відпустити подумки батьків, замість того, щоб чіплятися за них.

До того ж, вимагаючи любові, не кожен з дорослих замислюється, наскільки він дарує любов сам. Наскільки вкладається у відповідь, коли вимагає беззаперечного прийняття себе, бо «ви ж батьки»?

Прийняти те, що не подобається

Усемогутні фігури складно уявити простими смертними. Та неодмінна частина емоційного від’єднання — здатність дивитися на батьків, як на звичайних людей з недоліками. Їхні уявлення можуть бути обмеженими, у них можуть виявитися поганий смак чи звички, що дратують. Вони багато помилялися у житті та помилятимуться ще, бо це нормально.

Вони неідеальні. Розуміючи це, важливо уникнути спокуси звинувачень — це ви, такі-сякі, мені життя зіпсували! Ні, просто жити як могли. Можливо, це був приклад «як не потрібно жити». Будь-яку даність варто прийняти, і просто йти далі — обираючи шлях уже власним розумом.

Вони можуть існувати без нас

З почуття дитячої всемогутності росте й це ставлення до батьків, як до безпомічних без дитини людей. Перш ніж створити власну сім’ю, варто зрозуміти: батьки здатні жити без нас. Можливо, не найкращим чином, може, вони будуть переглядати жахливі телепрограми, витрачати гроші нераціонально (на нашу думку) та потрапляти у халепи. Але вони здатні жити окремо від своїх дорослих дітей. І вони мають на це право.

Ви не повинні забезпечувати щастя батьків, а вони не повинні забезпечувати ваше. У здорових відносинах кожен робить добро іншому лише за доброю волею, і ніяк не через «борг».

Відмовившись від вимог любові, ми відмовляємося від влади над людиною. Визнаємо її рівною собі, окремою особистістю, яка має право робити те, що нам не подобається. І після цього, через деякий час окремості, зустрічаємося знову з власними татом і мамою — тому, що з ними, виявляється, просто цікаво поспілкуватися, як з друзями.

Інші люди у світі, крім батьків

Часто буває просто страшно: не впоратися, не вижити, не знайти людей, які б любили, і залишитися самотніми, непотрібними та безпорадними. Зламатися у гігантському вирі життя на «власному шляху». Звісно, трапляється і так. Але батьки тут ні до чого.

Усі ці почуття нормальні для моменту, коли людина вирішує податися у самостійне життя. Можна залишитися, обрати безпечне стабільне «болото». І ховається доросла дитина у сімейну раковину, не хоче бачити, що світ сповнений інших людей. Що прагнення когось любити є невід’ємною складовою людської природи. І перший крок до любові, власної сім’ї та власного життя — розуміння, що батьки дорослої дитини вільні та більше нічим не зобов’язані.

 

Зворотній дзвінок



Нажаль Ви не можете одночасно купити електронну та друковану версії книг. Завершіть будь ласка купівлю одного виду товару, а потім перейдіть до іншого. Дякуємо!