Нашi книги для гармонійного розвитку Вашої дитини

Малий скандаліст чи особистість? Криза 1-го року життя

Останній «квартал» першого року життя дитини (з 9-го до 12-го місяця) часто виявляється несподівано важким для батьків. Починаються незрозумілі ниття, скандали, якщо щось не так, як хоче малюк. «Усе ж таки я його балую, ось і характер псується», — уважає нещасна матуся. Не турбуйтеся, усе гаразд. Не псується, а прорізується. Як зуби.

Розгляньмо зміни на реальному прикладі з життя. Мати купала 9-місячного сина у ванні. Він нещодавно навчився витягувати пробку, якою ванна була заткнута, і з великим задоволенням витягав її, потім через деякий час встромляв назад, потім знову витягав. Вода тим часом лилася. Матері це не подобалося, і вона відібрала у сина пробку і сунула йому натомість пластмасовий кухоль — уважаючи, що син, як уже не раз траплялося, одразу зацікавиться новою іграшкою. І раптом матусин «керований» хлопчик з усієї сили шпурнув кухоль на підлогу ванни, стукнув обома кулачками по воді та обурено закричав. І не заспокоївся доти, поки не отримав пробку назад.

«Що ж тут особливого? — запитаєте ви. — Звичайний погано вихований маленький скандаліст!» Справа в тому, що дитина, яку ще вчора можна було легко обхитрувати, «перемкнути», підсунувши їй нову яскраву іграшку, раптом так чітко і недвозначно сформулювала своє бажання, а старі прийоми не спрацювали. Вона подорослішала на очах.

У немовляти відсутня особистість, але наявна індивідуальність. Прочитаймо визначення особистості у Брокгауза та Ефрона і спробуймо застосувати це визначення до маленького скандаліста, який сидить у ванні.

«Особистість (філософ.) — внутрішнє визначення одиничної істоти в її самостійності, як такої, яка має розум, волю та своєрідний характер за єдності самосвідомості».

Отже, коли ваша дитина, ще не вміючи говорити, намагається наполягти на своєму, вона внутрішньо має:

  •        самостійність та одиничність — тобто почувається відмінною від вас та унікальною істотою;
  •        розум — що змушує її досліджувати навколишній світ;
  •        волю — це змушує долати перешкоди, що заважають дослідженню, тобто батьківські заборони і хитрощі;
  •        своєрідний характер — тому одна дитина плакатиме, поки не досягне своєї мети, друга почне віднімати бажану іграшку, а третя очікуватиме, коли батьки відвернуться, і схопить заборонене;
  •        і, нарешті, таку собі таємничу єдність самосвідомості, що дає змогу не забути за мить про своє попереднє бажання.

Усю цю напружену роботу дитячого мозку ви хочете припинити декількома шльопаннями по попі?

«Ні, я просто хочу, щоб у будинку стало тихіше»,— відповісте ви. І матимете рацію. Що ж робити? Почнемо з найпростішого питання: чого робити не варто?

У вихованні дітей приховано дві головні помилки:

  •        поводитися з дитиною таким чином, нібито вона є молодшою за свій вік (недооцінювати її можливості);
  •        поводитися таким чином, нібито вона є старшою (переоцінювати її можливості, ставити завищені вимоги).

Це означає:

  •        недооцінити — мовчки, без пояснень відібрати заборонений предмет, вкласти до рук інший, понести дитину з ванної кімнати, почати няньчити, гойдати на руках, відвертати увагу тощо. Дитина, швидше за все, чинитиме спротив;
  •        переоцінити її — почати докоряти: «Як ти смієш! Через якусь пробку! Припини істерику! Заспокойся! Якщо негайно не замовкнеш, мама тебе покарає!» Дитина зрозуміє тільки те, що ви на неї чомусь розсердилися. І якщо вона дуже розумна дитина, то зробить висновок: «Хотіти чогось — погано».

Психологи радять діяти так.

Узяти малюка на руки і заспокоїти, іноді навіть умити його обличчя теплою водою. Потім почати пояснювати, що трапилося. Продовжуючи приклад з ванною та пробкою:

  1.     «Я розумію, що тобі дуже хочеться погратися пробкою». — Так матуся дає синові зрозуміти, що визнає і його особистість, і його проблему.
  2.     «Це дуже приємно і цікаво — витягувати пробку з ванни». — Матуся дає зрозуміти, що не вважає сина поганим хлопчиком, навпаки, він вигадав цікаву і складну гру.
  3.     «Але, на жаль, якщо витягнути пробку з ванни — витече вода, і ми не зможемо купатися. Подивися, води вже зовсім не залишилося». — Тепер матуся пояснює синові свою проблему і свій вчинок.
  4.     «Нуж бо краще зачерпуватимемо воду кухлем і виливатимемо назад. Це теж цікаве заняття». — Матуся пропонує компроміс.

Якщо дитина погодиться (а найчастіше саме так і трапляється) — питання вичерпане.

Якщо ж малюк наполягатиме на своєму, краще сказати щось на зразок: «Мені дуже шкода, але я не можу тебе залишити так гратися, я боюся, що ти застудишся. Я розумію, як ти образився, але тут вже нічого не вдієш». Понести його з ванної кімнати і запропонувати якесь інше заняття. Якщо і це його не заспокоїть, отже, він, швидше за все, стомився і хоче їсти та спати.

Зрозуміло, намагатися порозумітися з 9–12-місячним малюком — складно, проте ви обоє відчуваєте, що контролюєте ситуацію і можете домовитися, як дві розумні людини.

ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ:

 

Зворотній дзвінок



Нажаль Ви не можете одночасно купити електронну та друковану версії книг. Завершіть будь ласка купівлю одного виду товару, а потім перейдіть до іншого. Дякуємо!