Нашi книги для гармонійного розвитку Вашої дитини

Кризові етапи розвитку дитини: коли чекати та що робити

Кризові періоди розвитку — це цілком природне явище. Це відносно короткі етапи, коли дитина набуває критичної кількості нових навичок для переходу на наступний якісний рівень відносин зі світом. Унаслідок нових потреб змінюється модель поведінки, тож дитина стає впертою, неслухняною, агресивною. Як правильно поводитися батькам у такі періоди?

Перш за все слід розуміти природу кожної вікової кризи та коригувати виховання з урахуванням психологічних та фізіологічних змін. Перехід від одного етапу розвитку до іншого не обов’язково супроводжується бурхливими проявами — це швидше реакція дитини на застарілі правила та обмеження.

Наостанок зауважимо, що періодизація, наведена нижче, доволі умовна. По-перше, різні дослідники окреслюють вікові етапи трохи по-різному, а по-друге, кожна дитина розвивається індивідуально залежно від темпераменту, навколишнього середовища та інших факторів. Не переймайтеся, якщо ваш малюк вступить у кризовий період на півроку-рік раніше чи пізніше.

Криза народження

Так, найпершою кризою є власне народження. Радикальна зміна середовища та самого способу існування — значний стрес, що супроводжується перебудовою організму, появою нових способів взаємодії зі світом. При цьому дитина абсолютно безпомічна та залежна від дорослого!

Цей кризовий етап завершується протягом двох місяців. Приблизно на третьому тижні життя має виникнути так званий комплекс пожвавлення  — набір реакцій на наближення дорослого (увага та зосередженість, згодом — усмішка, вокалізація, пожвавлення рухливості). Турбота дорослого формує відчуття приязні, довіру до світу (або недовіру у разі порушення контакту з матір’ю).

Перший рік життя

Наприкінці першого року життя дитина починає ходити, її пізнавальні можливості суттєво розширюються. Симбіоз з матір’ю починає розпадатися, виокремлюється «я». А оскільки кожна особистість має психологічні кордони, дитина починає їх налагоджувати. Це проявляється у сплесках емоцій, відштовхуванні, у відповідь на заборони малюк починає кричати, падати на підлогу та битися ногами, кусатися тощо. Можливі порушення сну. Якщо мати щезає з поля зору, навіть ненадовго залишає кімнату, це також провокує істерики.

Що робити? По-перше, мінімізуйте заборони та завчасно прибирайте небезпечні предмети з поля зору дитини. Розмовляйте з дитиною, пояснюйте свої застереження. Разом із поясненнями пропонуйте альтернативу: замість «не чіпай ніж» — «ніж небезпечний, краще пограємо з конструктором». Створюйте різноманітне пізнавальне середовище.

Найбільшу проблему становлять дитячі істерики. У таких ситуаціях слід намагатися зберігати спокій: урівноважена реакція та впевненість стануть прикладом для малюка. І якщо дитина часто хоче «на руки», не бійтеся, що вона занадто до цього звикне: упевнившись у батьківській любові, малюк обов’язково вирушить далі досліджувати навколишній світ.

Результат кризи першого року — формування власної волі та перших кордонів особистості.

Криза 3-х років

Прояви цієї кризи схожі на попередню, адже спричинені так само: подальше становлення власного «я», пізнання своїх можливостей. Звідси — свавільність, бажання робити все навпаки, знецінювання того, що подобалося раніше.

Для успішного долання кризи батькам потрібно уникати авторитарності або гіперопіки. Спокійна вимогливість щодо правил поведінки комбінується з позитивними дозволами або пошуком компромісів там, де дозвіл неможливий.

У результаті цієї кризи дитина набуває більшої самостійності, долає протиріччя між «хочу» та «потрібно» через «можу», засвоює правила спілкування.

Єдина соціально запланована криза

Перехід у перший клас — подія цілком запланована, але це не захищає від психологічної кризи. Дитина стає об’єктом навчальної діяльності, навчання стає головною її справою. Формується соціальне «я», уміння дотримувати правил.

Цьому етапу притаманні кривляння, відмова від дитячих ігор, упертість та неприйняття критики, утрата безпосередності, що пов’язано з розвитком абстрактного мислення. Криза може бути не так помітною, як попередня чи наступна (підліткова), але безпосередньо впливає на самооцінку та подальше бажання навчатися.

Щоб допомогти дитині адаптуватися, визначте чіткий графік дня. Разом облаштуйте місце для виконання домашніх завдань, щоб воно було приємним. Спершу схвалюйте успіхи, не поспішайте сварити за помилки: навчитися вчитися самостійно — справа декількох років.

У результаті кризи дитина набуває вмінь, необхідних для навчальної діяльності: довільно спрямовувати свою увагу та пам’ять, контролювати бажання та емоції.

Період дитинства завершується у 12–13 років. Перехід у підлітковий вік супроводжується однією з найсильніших криз у житті, тому про неї варто поговорити окремо. Залишайтеся з нами!

 

Зворотній дзвінок



Нажаль Ви не можете одночасно купити електронну та друковану версії книг. Завершіть будь ласка купівлю одного виду товару, а потім перейдіть до іншого. Дякуємо!