Щодня ми відчуваємо весь спектр емоцій: від злості й роздратованості — до абсолютного щастя. Ми певною мірою навчилися володіти ними. Але як пояснити дітям, що хвилинні невдачі можна розв’язати без капризів?

Своїм досвідом формування емоційної компетентності в дітей і їхніх батьків поділився Андрій Корівок, батько двох дочок і засновник українського тревел-сервісу Tripmydream.

Не вказуйте, що робити!

Здатність зрозуміти свої почуття і спрямувати їх у потрібному напрямі — це і є емоційна компетентність. Якщо людині може впоратися зі своєю злістю або роздратуванням без конфліктів із собою й оточуючими, — отже, вона емоційно компетентна.

Психологи розрізняють чотири рівні компетентності: від «я не розумію своїх почуттів, тому вони управляють мною» до «я можу впоратися з емоційними сплесками спокійно, навіть не замислюючись над ними». Дітям молодшого віку нелегко зрозуміти певні емоції, адже їх забагато. Вони поки що не можуть контролювати їх. Тому вказівки батьків (наприклад, «заспокойся», «припини плакати» або «замовчи») здаються їм агресією. Особливо неприємно, якщо подібні «сутички» виникають у громадських місцях і ми, як і всі батьки, починаємо перейматися думкою оточуючих, підвищуючи голос на дитину.

Пам’ятайте, що дитина — це дитина

Коли в родині з’являється дитина, більшість батьків забувають про всі прочитані книжки з виховання й починають з нею говорити як з дорослою людиною. Дитячі істерики ми сприймаємо як виклик і демонстрацію характеру, хоча, швидше за все, дитина просто відчуває фізичний дискомфорт і намагається про це розповісти у свої способи.

Слухайте

Щойно малюк починає виявляти своє невдоволення, потрібно з’ясувати його причину — можливо, дитина стомилася або в неї промокли ноги. Те саме відбувається й з почуттям образи або ревнощів у дитини: зарядившись негативною емоцією, син або донька починають капостити. Досвідчені батьки знають, що дитині потрібно підказувати шляхи розпізнавання своїх почуттів, тобто «застосовувати метод активного слухання». Психологи рекомендують спілкуватися з дитиною, говорячи їй, чому та може бути нещасливою у цей момент. Метод активного слухання — це один з найбільш ефективних прийомів розвитку емоційної компетентності в дитини.

Коли мої діти починають вередувати або дратуватися, я намагаюся допомогти їм усвідомити цю хвилю почуттів і впоратися з нею. Я запитую доньок, що саме вони відчувають і чому, пояснюю природу саме цих емоцій. Наприклад, «Ти плачеш, тому що стомилася. Нуж бо ходімо додому разом пообідаємо!» або «Ти образилася, що сестра забрала твою іграшку. Попроси її так більше не робити!». Розуміння дітьми своїх емоції й причинно-наслідкового зв’язку — це перший крок до контролю над собою.

Більше уваги приділяйте старшій дитині в багатодітних родинах

Батьки часто проектують свої шаблони й стереотипи на дітей, а ті наслідують дії старших. У родинах з декількома дітьми молодші повторюють за старшими, а це означає, що для збереження нормальної атмосфери всередині «гнізда», батькам потрібно більше уваги приділяти старшій дитині. Я сам одного разу мав справу з подібною ситуацією, коли моя молодша донька через образу вдарила старшу, після чого отримала «на горіхи». Насправді, дитина просто не знала, як виявити своє невдоволення й тому застосувала фізичний вплив. Пізніше я пояснив старшій доньці, що саме вона, а не батьки, є рольовою моделлю поведінки для молодшої, а тому наступного разу потрібно не бити у відповідь, а з’ясувати причину конфлікту.

Позбувайтеся «автопілотів»

З іншого боку, у родинах, де зростає одна дитина, предметом для наслідування є батьки. Тобто, що якщо батьки звикли підвищувати голос одне на одного в присутності дитини, потрібно бути готовим, що молодше покоління поводитиметься так само. Намагайтеся згадати, що вам так не подобалося в методах виховання ваших батьків — можливо, ви, самі того не бажаючи, дублюєте їх і у своїй родині. Усі ці потиличники або підвищення голосу на дитину, зазвичай є неусвідомленими, так би мовити, на автопілоті.

Коли емоції превалюють над розумом, ми використовуємо ресурси з минулого, наслідуємо шаблонові дії наших батьків. Перш ніж почати формувати дитячу емоційну компетентність, важливо проаналізувати свій стан і позбутися неконтрольованих почуттів і небажаних «автопілотів».

Пам’ятайте: виховання дитини — це не дресирування.

В усіх нас, дорослих, є свої погляди й емоції, які в дітей ще тільки формуються. Намагайтеся бути чуйними батьками і розуміти дитину, навчіться слухати й підказувати — тоді дитині легше усвідомити себе й свої почуття.

ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ: