Нашi книги для гармонійного розвитку Вашої дитини

Коли дитину кривдять у дитсадку: захистити та навчити захищатися

Дитинство — жорстока пора. Малюки ще не засвоїли моральних настанов чи законів, тому група у дитсадку є справжнісіньким дикунським плем’ям. Кидатися камінням, обзиватися, плюватися, віднімати та псувати речі… Що робити, коли дитина скаржиться, що її кривдять?

Правда чи уява?

Не поспішайте бігти у дитсадок та захищати малюка. Іноді діти вигадують, що їх кривдять, аби звернути на себе увагу, щоб їх пожаліли, бо ще погано відділяють уявне від справжнього. Тож спочатку дізнайтеся все. Детально розпитайте дитину про конкретну ситуацію: хто саме, як саме; хай покаже, хто де стояв.

Поговоріть з вихователькою, але правильно: спершу запитайте, чи не кривдить ваша дитина когось. Також — як поводиться ваша дитина, якщо кривдять її.

Із дитиною-кривдником вам розмовляти немає сенсу, у вас занадто різні вікові категорії. Якщо проблема справді існує, її слід розв’язувати або на рівні стосунків між дітьми, або через роботу вихователя.

Коли захищати дитину

Важливо уникати одразу двох крайнощів. Перша — матуся, яка завжди стоїть над дитиною та кидаєтеся на кривдника стрімголов, не даючи малюкові жодної змоги виявити себе. Це природний порив, але так дитина звикає весь час чекати дорослого, замість того, щоб діяти самотужки, і не навчається «тримати кордони». Інша крайність — байдуже стояти осторонь, сподіваючись, що дитина якось сама розбереться, наче невмілий пловець, кинутий у море, раптом попливе.

Захищати малюка потрібно, але, образно кажучи, стояти не перед ним, а за ним, підтримуючи та підказуючи правильний порядок дій. І чим старшою стає дитина, тим довшою є дистанція.

Чому дитина не захищається сама

Причин такого «пацифізму» декілька.

  •        У дитини просто від народження миролюбний характер. Вона чи він буде уникати конфліктів, і з цією рисою вдачі практично неможливо щось зробити. Їй потрібно добирати такі стратегії спілкування, що згуртують друзів навколо.
  •        Іноді батьки навіть не помічають, як блокують фізичну активність дитини загальними фразами на зразок «не бийся». Адже іноді потрібно дати й фізичний відсіч чужій агресії, коли інші методи вичерпані.
  •        Невміння давати відсіч іноді пов’язане з надміру суворим вихованням. Трапляється, що батьки не виявляють достатньо ніжності, покладають на дитину не за віком багато вимог, не дослухаються до її думки, уважаючи, що «дорослий все знає краще». Не дивно, що така дитина буде постійно пригнічена батьківською суворістю, і стане мішенню для задиристих однолітків.

Чи наполягати, щоб дитина «давала здачі»? Не найкращий варіант: неможливо пояснити дитині «припустимі межі самозахисту», бо навіть у дорослих це болюче неврегульоване питання. Якщо малюк не може нічого вдіяти (наприклад, діти відібрали шапку та перекидають одне одному, і він опинився сам проти всіх), хай негайно кличе вихователя.

За наявності кривдників завжди постає питання, чи віддавати дитину до спортивної секції з бойових мистецтв. Пам’ятайте, що така секція корисна перш за все з боку здоров’я та розвитку сили волі. Грамотні тренери ніколи не вчать нападати першими, привчають використовувати бойові прийоми для захисту. Але впевненості у собі таке навчання додає.

Некерована дитина в колективі

Трапляється, що у групі є агресивна дитина, яка кривдить усіх — жбурляє камінням, сильно кусає тощо, і це трапляється постійно. Агресивна відсіч інших дітлахів тут не допоможе, а тільки закріпить негативний «спосіб спілкування». Якщо зусилля вихователів марні, варто звертатися до батьків агресивної дитини та до адміністрації закладу. Перечитайте ваш договір із дитсадком, там має бути пункт про поведінку вихованців, що вони не повинні завдавати шкоди. Зберіть підписи інших батьків, щоб убезпечити ваших дітей від агресора. Подібна патологічна поведінка потребує індивідуальних коригувальних занять з психологом, що мають організувати батьки забіяки.

Якщо кривдник — вихователь

Подекуди трапляються випадки, коли вихователі у дитсадку застосовують неприпустимі методи. Годування силоміць, мило в очі дітям, які не сплять у тиху годину, фізичні покарання та інші жахіття… Дитина може не розповідати про це батькам, бо перебуває у пригніченому стані та вважає: якщо батьки щоранку відводять її у дитсадок, незважаючи на сльози та вмовляння, отже, так воно й потрібно.

Якщо дитина істерично відбивається вранці, можливо, справа не лише в тому, що вона хоче посидіти з мамою. Розпитуйте малюка. Тільки не запитуйте: «Чи кривдить тебе вихователька?», таке питання «запустить» дитячу уяву на повну. Поговоріть про події вдень, запропонуйте зіграти у ляльки «в дитсадок» — через ляльок дитина зможе розповісти про реальні проблеми. Пояснюйте малюкові, які покарання є справедливими, а які неприпустимі.

ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ:

Зворотній дзвінок



Нажаль Ви не можете одночасно купити електронну та друковану версії книг. Завершіть будь ласка купівлю одного виду товару, а потім перейдіть до іншого. Дякуємо!