Нашi книги для гармонійного розвитку Вашої дитини

Дитячі страхи: звідки виникають і як їх долати? (Частина 2)

Страх — звичайний стан для людини. Можна сказати, що його набувають з досвідом. Протягом тисячоліть люди наражалися на чимало небезпек, тому психіка виробила таку собі відповідь у вигляді страху, щоб зберегти життя і здоров’я. На жаль, деякі страхи з’являються у дитини завдяки дорослим: батькам, учителям, вихователям, няням, старшим братам і сестрам. Як це відбувається?

Батьки підвищують голос на дитину, карають її. Зв’язок між агресією батька чи мами і страхами, що  оселяються в душі у дитини, безперечно є. Ось яскравий приклад. «Аліса почала скаржитися, що ночами їй сниться Баба-Яга, — розповідає мама п’ятирічної Аліси. — Я помітила, що вона боїться і темряви. Сталося це раптом, водночас. Але чому — я не розуміла. Попросила дочку намалювати ту Бабу-Ягу, яка її лякає. Яким було моє здивування, коли я помітила, що Аліса намалювала Бабу-Ягу з рудим, як у мене, волоссям і в окулярах. Я згадала, що за тиждень до появи страхів кричала на дочку, тому що вона зіпсувала фломастерами штору».

Ми не закликаємо дорослих завжди розмовляти з дитиною тихим голосом. Але, виявляючи агресію на адресу малюка, ураховуйте, які наслідки може спричинити крик.

Батьки самі виявляють тривогу і страх, що передаються і дитині. «Моя бабуся завжди нагадувала мені, що потрібно бути дуже обережним. Не давала мені й кроку ступити вільно, вважаючи, що я можу поранитися, впасти, застудитися, з’їсти щось не те. Зрештою в сім років я мав чимало страхів, з якими довелося боротися півжиття», — розповідає тридцятип’ятирічний чоловік. Він звернувся до психолога зі скаргами на страх висоти, темряви, замкненого простору та інші.

Піклуючись про дитину, ви не повинні демонструвати нестримну тривогу, страх за безпеку та життя малюка. Слова, що видають цей страх, одразу чує дитина. Потім багато років вони заважають їй спокійно жити: «Ой, не ходи туди, бо впадеш!», «Не грай із цими хлопцями, вони тебе можуть побити!», «Не ходи далеко, бо загубишся!». Після неодноразового повторення, що супроводжується відповідним переляканим виразом обличчя й очей, дитина боятиметься захворіти, піднятися навіть на невисоку сходинку, познайомитися з іншими дітьми.

Батьки б’ють дитину. Фізичні покарання провокують сильні страхи у дітей. Через те, що у дитини підвищується рівень загальної тривожності, що буквально «зашкалює», страхи можуть виявитися дуже сильними і різноманітними. Важко навіть визначити, чого така дитина не боїться.

Батьки намагаються «вибивати клин клином». Це коли дорослі, помічаючи, що дитина чогось боїться, намагаються змусити її подолати свій страх. Наприклад, малюк боїться води і не хоче вчитися плавати. А дорослі кидають його у воду, на глибину, вимагаючи, щоб дитина пливла. Дуже часто такі методи призводять до протилежного результату. Замість того, щоб позбутися страху, дитина ще більше лякається. І це не всі можливі наслідки. Заїкання, нервові тики, енурез — ось що загрожує малюкові, якого замкнули в темній кімнаті або залишили вдома самого, сказавши: «Нічого, спробуй впоратися зі страхом».

Значущий дорослий підтримує дитячі страхи. Іноді дорослі можуть всіляко потурати дитячим страхам. «Добре, не підемо зараз гуляти. Ти ж боїшся темряви!» — говорить мама або бабуся. «Як же тобі робити щеплення? Ти ж плакатимеш, тобі буде страшно!» Така підтримка дитячих страхів призводить до того, що дитина починає боятися ще більше.

Ніколи не висміюйте дитячих страхів і не сваріть дитину за те, що вона чогось боїться.

Програма «антистрах» для дітей і батьків

  1. Найважливіше, у чому ви маєте запевнити свою дитину, — це те, що поряд із вами їй цілком безпечно. Саме тому на дитину не можна кричати і бити її. Інакше вона сприйматиме ваші слова як брехню.
  2. Не підтримуйте страхи дитини. («Ой, я теж цього боюся», «Це і справді страшно»). Але хваліть щоразу, коли дитина спромоглася на сміливий вчинок. Наприклад, сама робила покупку в магазині, вимкнула світло в темній кімнаті, не розплакалася на прийомі у лікаря тощо.
  3. Не вважайте, що страх мине сам. Допомагайте дитині. Для неї важливо бути впевненою в собі, повірити у свої сили. Тож піднімайте дитячу самооцінку, більше підтримуйте її, менше критикуйте. Говоріть дитині, що ви її розумієте, але ви разом і у вас усе вийде, адже разом не страшно.
  4. Не сприймайте дитячий страх як банальну примху. Для дитини це дуже сильне, травмувальне переживання. І якщо ви говоритимете, що не вірите малюкові, сміятиметеся з його страхів, то він замкнеться і більше не ділитиметься з вами.

Ваше завдання: бути з дитиною щирими, спонукати її говорити про свої страхи. Це один зі способів їх пропрацювати і, зрештою, позбутися.

  1. Нехай дитина якомога більше спілкувається з однолітками. Саме у спілкуванні вдається подолати чимало страхів.

ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ:

 

Зворотній дзвінок



Нажаль Ви не можете одночасно купити електронну та друковану версії книг. Завершіть будь ласка купівлю одного виду товару, а потім перейдіть до іншого. Дякуємо!