«Чому я кричу на своїх дітей?!»: уламки насильства в душі матері | 4Mamas

Нашi книги для гармонійного розвитку Вашої дитини

«Чому я кричу на своїх дітей?!»: уламки насильства в душі матері

Турботлива матуся, яка любить свою дитину і захищає її від будь-яких негараздів. Чому така жінка може інколи кричати на свою дитину, нашльопати її, або навіть вдатися до більш суворих фізичних покарань? Згодом, коли емоції схлинуть, матуся відчуває провину та жагучий сором перед дитиною, прагне якось залагодити ті жахливі моменти. Але час минає, знову виникає якась проблемна ситуація. Усе повторюється знову: крики, ляпаси, фізичне чи психологічне насильство над дитиною… У чому причина і що можна вдіяти?

Для кращого розуміння розгляньмо ситуацію на прикладі. Матуся чотирирічного сина згадує: «Він не хотів їсти кашу. Довго сидів над нею, нив. Тоді — не розумію, що на мене найшло — я відвела його до ванної та вилила цю кашу йому на голову. Тепер мені неймовірно шкода мого малюка, але тоді… у той момент мені здавалося, що я вчиняю абсолютно правильно». Остання фраза важлива: батьки, які вчиняють насильство над дитиною, в цей момент впевнені, що так і потрібно. Слід бити ременем, карати за двійки, кричати та лупцювати за забруднений одяг чи неслухняність… Дехто раціоналізує свої вчинки: «А що з ним ще було робити», «Він інакше не розуміє», «Та нічого з нею поганого не сталося», але більшість згодом усе ж кається.

Чому людина раптом починає поводитися інакше, так жорстоко? Відповідь на диво проста: це не вона. Це «вмикається» уламок минулого насильства у її голові.

Образ Жертви та Агресора

Згодом у розмові жінка, яка вилила кашу на голову синові, з подивом пригадала подробиці з власного дитинства. Її водили до дитячого садочка, де няня у подібний спосіб карала дітей: виливала кашу за воріт, у колготки.

Психологи мають ґрунтовне пояснення цьому феномену. Люди запам’ятовують усе, що з ними відбувається, навіть якщо згодом не можуть пригадати подій. А травматичний досвід не просто запам’ятовується, він змінює психіку, структуру особистості. Після того, як людина опинилася у ролі жертви, пережила насильство, приблизно за три доби у психіці формується нова, специфічна частина — Жертва, з якою людина себе асоціює. Це мовби зліпок психічного стану у травматичній ситуації. Також людина запам’ятовує образ Агресора; цей зліпок зберігається у психіці разом із образом Жертви.

Коли у дорослому житті виникає ситуація, схожа на травматичну, то ці образи прокидаються. Людина опиняється у травматичному сценарії, але тепер вона може виступити у ролі Агресора — і виступає. Ось звідки те відчуття «правильності» дій, які після того викликають жах: це «правильно відіграна» роль, почуття відповідності тому давньому сценарію.

Невже ми всі — потенційні Агресори?

Люди, які в дитинстві були жертвами фізичного чи психологічного насильства, мають досвід Жертви. Зазначимо, що це однаковою мірою стосується і жінок, і чоловіків. Звісно, глибина цього насильства різниться: когось ставили колінами на горох, когось сварили за брудне обличчя.

Приклад іншої поведінки можна побачити на прикладі Оскара Шиндлера: це був німецький підприємець, навіть член нацистської партії, який під час Другої світової війни рятував євреїв. Як він зміг серед загального безумства зберегти людяність? Людину, позбавлену досвіду насильства у дитинстві, не спокушає роль агресора.

Як подолати внутрішнього Агресора

На жаль, більшість людей певним чином має негативний досвід. Добра новина в тому, що з цим можна боротися (інакше б людське суспільство застрягло у дикості та не рухалося б уперед).

  1.     Уважно стежте за своїми емоціями та реакціями, особливо якщо вже траплялися якісь негативні моменти. Потрібно навчитися помічати перші пориви агресії та зупиняти себе, не робити перше, що спало на думку.
  2.     «Зриви» частіше відбуваються у стані стресу. Перевтома, голод, велика кількість справ попереду, знервованість через роботу чи особисті проблеми — все це послаблює наш самоконтроль. Тоді внутрішній Агресор може вискочити перш, ніж розум встигне його зупинити. Тому уникайте перевтоми, розподіляйте навантаження по силах. Не намагайтеся зробити одразу все і бути ідеальною — це неможливо й не потрібно. Намагайтеся більше радіти тому, що вже є просто тут і зараз.
  3.     Якщо все ж таки ви вчинили щось, про що жалкуєте (нагримали на дитину, ляснули по потилиці тощо), цілком нормально перепросити у дитини. Чим швидше, тим краще.
  4.     Намагайтеся пригадати, де, коли, як ви здобули той негативний досвід, що відтворюєте щодо власної дитини. Знайшовши коріння психологічного сценарію, ви отримуєте над ним владу.
  5.     Найчастіше у сценарій Агресора-Жертви потрапляють люди, які слабко контролюють своє життя, схильні робити щось «тому, що так треба», а не за власним бажанням. Особистості, які усвідомлено керують своїм життям, розуміють, чого вони хочуть насправді та активно втілюють свої бажання, значно менше схильні провалюватися у сценарії з дитинства.

ТАКОЖ ЧИТАЙТЕ:

Зворотній дзвінок



Нажаль Ви не можете одночасно купити електронну та друковану версії книг. Завершіть будь ласка купівлю одного виду товару, а потім перейдіть до іншого. Дякуємо!